Династія Ся

Ся (кит.: 夏; піньїнь: xià) — найстаріша династія і держава в Китаї. Існувала протягом 2070 — 1600 років до н. е. Вперше згадується в «Історичних записах» (109 — 91 до н. е.) та «Бамбукових анналах» (300). Разом із пізнішими династіями Інь та Чжоу входить до так званих «трьох епох»[1], які ідеалізуються в традиційній китайській історіографії.

Ся
2070 до н. е. – 1600 до н. е.
Розташування Ся
Гіпотетична локалізація династії Ся
Столиця Янчен
Мови китайська
Форма правління монархія
ТяньцзиЮй (1-й)
Цзе (17-й)
Історія
 - засновано 2070 до н. е.
 - інтронація Ці 2146 до н. е.
 - знищено 1600 до н. е.
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Династія Ся
Історія Китаю
Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу
Східна Чжоу Період Чуньцю
Період Чжаньго
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань Західна Хань
Династія Сінь, Ван Ман
Східна Хань
Епоха трьох держав Династія Вей Династія Шу Династія У
Західна Цзінь
Шістнадцать варварських держав Східна Цзінь
Південні і Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Республіка Китай

Більшість істориків за межами Китаю вважають династію Ся легендарною. Причиною цього є відсутність прямих письмових і археологічних свідчень часів існування цієї династії. Невідомо, також, де знаходилась її столиця Янчен[2]. Китайські вчені припускають, що центральним містом могла бути стоянка Ванченган[3] в місті Денфен провінції Хенань, КНР. Однак науковці світу не визнають цієї гіпотези.

Стародавні літературні джерела

Згідно з хронікою Ся[4], розміщеною в «Історичних записах», династія Ся була заснована легендарним князем Юєм. За заслуги в розробці іригаційної системи річки Хуанхе, правитель Шунь передав йому престол Сина Неба. На старості Юй так само збирався передати монаршу владу комусь з талановитих підлеглих, але князі запропонували йому посадити на трон свого сина Ці. Таким чином утворилася династія, яка правила країною впродовж 17-и поколінь. Останній правитель династії Цзє був тираном. Він втратив довіру народу і загинув від рук підлеглого вана Тана, який заснував нову династію Інь (інша назва — Шан).

«Шеньцзи» та «І Чжоу шу» згадують твір за назвою «Ся чжень» 夏箴 (Повчання Ся). «Менцзи» та «Яньцзи чуньцю» використовують назву «Ся янь» 夏諺 (Прислів'я Ся). Творів за подібною назвою не збереглося. Оскільки Ся, окрім історичного періоду, позначало «територію розповсюдження китайської культури» (конотація що збереглася у сучасному хуася 华夏), існування літератури із подібною назвою не може вважатися доказом існування історичної династії Ся.

Культурна вага

Ся належить один з кількох китайських календарів, якому надавав перевагу Конфуцій (Аналекти 15:11, 行夏之時).

Спадкоємцем культури Ся стала держава Ці (Qǐ 杞), куди володарі Шан поселили нащадків поваленої династії. Конфуцій стверджував, що володіє знанням ритуалу Ся краще, ніж мешканці цього регіону, незважаючи на їх порідненість до Ся (夏禮，吾能言之，杞不足徵也 - Аналекти 3:9).

Примітки
  1. кит.: 三代; піньїнь: sāndài.
  2. кит.: 陽城; піньїнь: yángchéng, «світлий град».
  3. кит.: 王城崗; піньїнь: wángchénggǎng
  4. кит.: 夏本紀; піньїнь: xiàběnjì, сябеньці

Джерела та література

Династія Ся // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)

  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — ISBN 966-06-0245-6.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.