Дитяча музична школа

В Україні дитячі музичні школи поряд зі школами естетичного виховання офіційно іменуються як мистецька школа. Цю назву було впроваджено після прийняття нового Закону України «Про освіту» 05 вересня 2017 року на зміну попередньої назви — «Початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад». Згідно з цим Законом, мистецька школа — заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту. Заклад надає державні гарантії естетичного виховання через доступність до надбань вітчизняної і світової культури, готує підґрунтя для занять художньою творчістю, а для найбільш обдарованих учнів — до вибору професії в галузі культури та мистецтва[2]. Заклад може входити до складу навчально-виховних комплексів, навчально-виховних об'єднань з дошкільними, загальноосвітніми та іншими навчальними закладами, а також може мати філії[2]. Фінансування закладів здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів та плати за навчання учнів. Основним джерелом фінансування закладів є кошти відповідних бюджетів.

Навчально-виховний процес у закладі здійснюється за типовими навчальними планами (з 2019 року - «освітніми програмами»), затвердженими Міністерством культури України[2]. В навчальних планах детально розписується перелік обов'язкових предметів та предметів за вибором, кількість годин на тиждень у класах для кожної з навчальних дисциплін, кількість учнів у групі тощо.

Протягом історії перелік дисциплін і обсяг занять в музичних школах змінювався, що відображає наступна таблиця

1. Згідно з наказом розрахунок годин ведеться в цілому за рік. В таблиці значення приведені із розрахунку 35 тижнів на один навчальний рік
2. Дисципліна іменується «музична грамота»
3. «Колективне музикування»
4. «Варіативний складник», може бути використаний як предмет за вибором або для збільшення годин одного з предметів
5. Дисципліна іменується «музична грамота»
6. починаючи з 4-го класу
7. 1 година - світова музична література і 1 година - українська музична література
8. починаючи з 3-го класу
9. Дисципліна іменується «бесіди про мистецтво»
10. «Колективне музикування»
11. «Варіативний складник», може бути використаний як предмет за вибором або для збільшення годин одного з предметів
12. Освітня програма розроблена лише для 1-4 класів

При багатьох загальноосвітніх школах і клубах є гуртки, «школи» і студії, де дітей навчають музиці. Загальна тривалість та організація навчання в них можуть варіюватися. Рівень занять нижче, ніж у ДМШ; по закінченні такої студії вступити в училище майже нереально. Але для учня, не претендує ні на яке музичне майбутнє, територіальна доступність подібних закладів може бути важливіше.

Особливим різновидом музичних шкіл в Україні та інших країнах колишнього СРСР є середні спеціальні музичні школи (ССМШ) при консерваторіях (музичних академіях) . У навчальному плані ССМШ об'єднані загальноосвітні та музичні предмети. Навчання триває 11 років (раніше — 10, через що з'явилася і зберігається назва «десятирічка») і є повністю безкоштовним. Рівень підготовки учнів як правило перевершує учнів районних ДМШ відповідного віку. «Десятирічки» готують своїх учнів для вступу безпосередньо в консерваторію (музичну академію), минаючи стадію училища.

Станом на 2015 рік 4 подібні школи фінансувались безпосередньо з державного бюджету[8]:

• Київська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені М.В. Лисенка (м. Київ)
• Одеська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені професора П.С. Столярського (м. Одеса)
• Харківська середня спеціалізована музична школа-інтернат (м. Харків)
• Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені С. Крушельницької (м. Львів)

У першій половині XIX століття у великих містах Російської імперії стали з'являтися перші платні приватні музичні школи. У другій половині XIX століття з ініціативи російських композиторів А. К. Лядова, М. А. Римського-Корсакова і С. В. Танєєва створюються спільні музичні школи. Тоді вони не були розраховані виключно на дітей. Серед подібних навчальних закладів популярність отримала Безкоштовна музична школа, заснована в 1862 році в Санкт-Петербурзі за ініціативою М. А. Балакірєва і Р. Я. Ломакіна.

У 1918 році в Петрограді була заснована перша державна дитяча музична школа (Музична школа імені Н. А. Римського-Корсакова). До другої половині 1920-х років у країні було два типи музичних шкіл: чотирирічна музична школа першого ступеня для дітей та курси загальної музичної освіти для дорослих. У 1933 році дитячі чотирирічні школи були реорганізовані у семирічні ДМШ. Ці школи були зроблені початковою ланкою професійної музичної освіти. Основна увага там приділялася навчанню грі на музичних інструментах. Була створена система професійної музичної освіти ШУВ («школа — училище — вищий навчальний заклад»). У той же час при консерваторіях були створені спеціальні десятирічні музичні школи — ССМШ — які поряд з середньою давали і професійну освіту, необхідну для вступу в музичний вуз. Після війни з'явилися п'ятирічні вечірні музичні школи, орієнтовані на молодь.

В СРСР дитячі музичні школи не тільки виконували роль початкової ланки професійної музичної освіти, але і забезпечували загальноестетичне виховання дітей[9]. Діяльність цих шкіл була регламентована відповідним положенням 1978 року[10]. Цю систему в 1980-ті роки піддавав критиці музикознавець Р. М. Ципін. На його думку, при такому навчанні майбутні професійні музиканти отримують недостатню кількість навичок і вмінь, а діти, які не мають професійних музичних здібностей, змушені вивчати непотрібний їм комплекс академічних вправ, що може викликати негативне ставлення до музики і відхід з школи[11]. Тому батькам найздібніших учнів ДМШ педагоги іноді радили (і радять зараз) перевести своїх дітей у ССМШ в середніх класах, а по відношенню до слабких учнів — полегшували вимоги.

Найбільшою проблемою музичних шкіл є загроза їх закриття або їх філій, викликана браком фінансування. Якщо до 2015 року в разі виникнення дефіциту в місцевому бюджеті школи отримували освітню субвенцію з центрального бюджету, то з 2016 року така можливість у бюджеті України була виключена[12]. За інформацією Міністерства фінансів станом на кінець 2016 року фінансування позашкільної освіти за рахунок субвенції потребувало би вишукання коштів в обсязі понад 2 млрд грн[13]. Станом на початок 2017 року під загрозою закриття опинилося порядку 1500 музичних шкіл[14]

У 2017 році Міністерство культури (міністр — Є. Нищук) виступило з пропозицією реформи Початкових спеціалізованих навчальних мистецьких закладів, що передбачає зміну офіційної назви на «мистецькі школи», перехід з навчальних планів на освітні програми, а також поділ учнів на тих, що отримують «формальну освіту» (необхідну для продовження навчання або роботи за професією) і «неформальну» (що не передбачає продовження професійної освіти)[15]. Відповіддю на цю пропозицію стали листи від обласних рад директорів та окремих директорів шкіл естетичного виховання[16], а також Всеукраїнської ради директорів шкіл естетичного виховання[17][18], в яких вказувалося, що наслідки реформи можуть бути руйнівними.

В окремих випадках з'явилися ініціативи щодо переходу шкіл на часткову самоокупність. Наприклад, у міськраді Дніпра запропонували навчати лише 20% із числа малозабезпечених на пільгових умовах, 20% найбільш здібних за мінімальну плату, а решту 60% - із розрахунку самоокупності[19] Реакцією на цю ініціативу були протести громадськості[20][21]

Важливими етапами реформи стали накази Міністерства культури України № 352 від 24.04.2019[22] та № 628 від 12.07.2018[23], які передбачали зміни у типових навчальних планах і порядку атестації викладачів. Зменшення фактичного обсягу занять до рівня 1987 року, вилучення освітніх програм з театрального мистецтва та сольного співу, а також ускладнення процесу атестації викладачів спонукали до появи петиції до Кабінету міністрів, що закликала скасувати ці накази[24][25] та проведення акції протесту під стінами Міністерства культури.