Дифтонг

Дифто́нг (від грец. δίφθογγος — «двоголосний»),[1] або дво́зву́к,[2][3] — у фонетиці складний голосний звук неоднорідної артикуляції, що складається з двох елементів, які утворюють один склад, надаючи йому фонетичної цілісності. Зазвичай дифтонги мають більшу довготу, ніж монофтонги. Властивістю дифтонга є його нероздільність на дві фонеми.

Дифтонги існують у словацькій, чеській, німецькій, англійській, італійській, іспанській, китайській та багатьох інших мовах, а також у деяких діалектах української мови.

Найчастіше в дифтонгах один елемент є вершиною складу, а інший (так званий ґлайд або напівголосний) лише його супроводжує. У залежності від положення вершини складу, розрізняють дифтонги спадні (низхідні), у яких склад утворюється першим елементом (напр. нім. Leid [laet], англ. house [haʊs]), та висхідні, в яких склад утворюється другим елементом (напр. ісп. fuego [fuego], словац. riad [riat]).

В мовах світу

Японська

В японській мові сполучення /ai/, /au/, /ae/, /ui/, /oi/ зазвичай вимовляються як дифтонги:

[ai̯] (ай), [au] (ау), [ae] (ае), [ui̯] (уй), [oi̯] (ой).

Під час чіткої дикції та повільної вимови ці сполучення вимовляються як два окремі звуки:

[a.i] (аї), [a.u] (ау), [a.e] (ае), [u.i] (уї), [o.i] (ої).

Німецька

Дифтонги в німецькій мові:

  • [aɪ̯] як у слові reich (багатий)
  • [aʊ̯] як у слові Maus (миша)
  • [ɔʏ̯] як у слові neu (новий)
  • [ʊɪ̯] як у слові pfui (пф)

Присутній у німецькій мові ненапружений голосний середнього ряду низького підняття хоча і не повністю відповідає поняттю «дифтонг», але з огляду на його артикуляцію може таким вважатись.

  • [iˑɐ̯] wir (ми)
  • [yˑɐ̯] für (для)
  • [uˑɐ̯] nur (тільки)
  • [eˑɐ̯] Meer (море)
  • [ɛˑɐ̯] Bär (ведмідь)
  • [aːɐ̯] Haar (волосся)
  • [øˑɐ̯] Frisör (перукар)
  • [oˑɐ̯] Ohr (вухо)

Деякі дифтонги бернського діалекту швейцарської німецької:

  • /iə/ як у слові Bier 'пиво'
  • /yə/ як у слові Füess 'ступні'
  • /uə/ як у слові Schue 'взуття'
  • /ow/ як у слові Stou 'підтримка'
  • /aw/ як у слові Stau 'конюшня'
  • /aːw/ як у слові Staau 'сталь'
  • /æw/ як у слові Wäut 'мир'
  • /æːw/ як у слові wääut 'вибирає'
  • /ʊw/ як у слові tschúud 'вина'

В діалектах української мови

Дифтонги — одне з характерних ознак вокалізму діалектів північного наріччя української мови, передусім його східнополіського говору, де в наголошених позиціях вживають два дифтонги — передньорядний /iе/ і задньорядний /uо/. Дифтонг /iе/ є рефлексом давніх голосних *ē та *ě (ѣ) ([ріеt͡ʃ] — «піч», [dʲіеd] — «дід», [paˈpʲier] — «папір»). Дифтонг /uо/ є рефлексом давніх голосних *ō, *ē ([kuоn̪ʲ] — «кінь», [wuoɫ] — «віл», ['puoznɔ] — «пізно», ['tʲuotka] — «тітка»). Згідно з експериментально-фонетичними дослідженнями[4], дифтонги /iе/, /uо/ є переважно спадними двозвуками (перші елементи фонетично виразніші за другі), висхідна ж артикуляція цих дифтонгів трапляється значно рідше.

Рефлексацію давніх голосних *ō, *ē у вигляді дифтонгів подекуди фіксують також і в південно-східному[5], і в південно-західному[6][7] наріччях української мови.

Примітки
  1. Дифтонг // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Пономарів, Олександр (2011). Культура слова: мовностилістичні поради. Київ: Либідь
  3. Двозвук // Російсько-українські словники на R2U.
  4. Іщенко О. С. Дифтонги в північноукраїнських діалектах (за даними інтонографування) // Волинь-Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Житомир, 2010. — Вип. 22. — Т. 2. — С. 97.
  5. Комісарова Л. П. До питання про рефлекси давніх о, е в говорах української мови (За матеріалами сіл Єндовища та Воскресенівки, Семилуцького району, Воронезької області) // Праці ХІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1965. — С. 177—179.
  6. Іщенко О. Інвентар звуків у діалектах: до проблеми витоків української мови // Український глотогенез: Матеріали міжнародної наукової конференції / Відп. ред. В. Мойсієнко. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 100.
  7. Павлюк М., Робчук І. Рефлекси давніх о, е в нових закритих складах в українських говірках Румунії // Праці ХІІІ Республіканської діалектологічної наради. — К.: Наук. думка, 1970. — С. 113—121.

Література

Посилання

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.