Дніпропетровські маніяки

Двоє звинувачених у серійних вбивствах у Дніпропетровську не відповідали звичним уявленням про маніяків і походили з цілком нормальних і навіть із заможних родин міста (батько Саєнка — працівник прокуратури, мати Супрунюка — високопосадова співробітниця райдержадміністрації, Супрунюк-старший — особистий пілот Президента Кучми).

Усі троє вчилися разом, до 9-го класу, в 96-й школі Дніпропетровська, і знали один одного поза школою. Із звинувачених Ігор Супрунюк, лідер групи, мав до цього проблеми з законом: у 8-му класу його було звинувачено у жорстокому побитті школярів, у вандалізмі та битті вікон у поїздах, а також у крадіжці велосипеда. Місцеві журналісти вказують на втручання впливових батьків Супрунюка як причину, через що кримінальної справи проти нього порушено не було.[1]

Інші учасники злочину — Віктор Саєнко та Олександр Ганжа — знаходились під впливом Супрунюка, але добровільно брали участь спочатку у численних вбивствах та катуванні тварин, а потім у вбивствах людей, крадіжках їхнього майна і відеозйомці злочинів. Тортури та вбивства котів і собак тривали протягом півтора року, які майбутні вбивці ретельно знімали на відео, що пізніше пояснили бажанням загартувати свою волю у намірі стати найманими кілерами. Наступне жорстоке побиття 15-річного школяра зійшло Саєнкові з рук, оскільки під тиском його батьків кримінальну справу, попри наполягання батьків потерпілого, знову не було порушено.[2]

Від катування тварин злочинці переключилися на напади на людей. Перше вбивство було скоєне 25 червня 2007 року, коли були вбиті двоє: Катерина Ільченко та Роман Татаревич. Усі вбивства злочинців відбувалися за однаковим сценарієм: напад скоювався зненацька, без жодних причин, під час якого жертві розбивали голову молотком або іншим важким та гострим предметом, частіше арматурою. Наступні жертви маніяків дуже різнилися між собою, як віком, так і соціальним статусом. Жодної причини вибору жертви не існувало: злочинці виїздили на вбивство машиною Супрунюка та на краденому моторолері й нападали зненацька на різних людей, які траплялися їм на дорозі. Гроші та майно теж не були причиною вбивств, оскільки у деяких жертв вони залишали навіть коштовності і вбивали лише заради задоволення. Іноді протягом доби вбивали по кілька людей різного віку і статі. Усі злочини ретельно знімалися на відео, яке злочинці пізніше, після сорокового вбивства мали намір продати за кордоном.[3]

Із збільшенням кількості жертв Дніпропетровськом поповзли чутки про хвилю вбивств, однак міліція не визнавала ці вбивства результатом діяльності серійних вбивць, оскільки дані жертв дуже різнилися між собою. Коли чутки про вбивства дійшли до Києва, до Дніпропетровська було відряджено комісію МВС, яка очолила пошукову групу. Незабаром знайшли свідків: одному з хлопців, якого злочинці відібрали велосипед, вдалося врятуватися. Також знайшовся свідок, який бачив спробу маніяків втопити в озері крадений моторолер і подзвонив у міліцію. Однак, безпосередній вихід на злочинців відбувся при їх спробі продати мобільний телефон однієї з жертв. При активації телефона у ломбарді сигнал було перехоплено міліцією, і Саєнка з Супрунюком затримали біля каси магазину. Третій співучасник злочину — Ганжа зробив спробу позбутися крадених телефонів, але його теж спіймали. Їхній «помічник» Козлов дав свідчення проти членів банди.[1]

Одразу по затриманні була проведена судово-психіатрична експертиза, яка визнала всіх трьох хлопців осудними і такими, що усвідомлювали свої вчинки. Спочатку усі затримані зізналися у скоєнні злочинів, однак після пред'явлення остаточного звинувачення Супрунюк відмовився від зізнання і почав стверджувати, що зізнання було вибито з нього силою. Двоє інших зізналися у деяких злочинах і визнавали свою участь лише частково. Попри це, слідство мало достатньо матеріалів і відеозйомки самих злочинців, аби після 9 місяців слідства добитися обвинувального вироку. За вироком суду 10 лютого 2009 р. Супрунюк і Саєнко були засуджені до довічного ув'язнення, Олександр Ганжа — єдиний, хто повністю визнавав свою провину, отримав 9 років. Саєнко і Супрунюк, попри обвинувальний вирок, продовжували заперечувати свою провину, а їх батьки оскаржували рішення суду спочатку у Дніпропетровському апеляційному суді, а пізніше і у Верховному Суді України, однак 24 листопада 2009 року Верховний Суд підтримав рішення судів нижчої інстанції про довічне ув'язнення Супрунюка і Саєнка. Третій підсудний Ганжа свій вирок — 9 років ув'язнення — не оскаржував.[4][5]

Обвинувальний вирок у справі «дніпропетровських маніяків» набрав сили негайно після винесення Верховним Судом остаточного рішення 24 листопада 2009 р.[6]

Основним питанням, що постало у пресі під час судового розгляду, було питання причин такої поведінки зовнішньо нормальних хлопців та мотивів їхніх злочинів. Самі звинувачені висували різні причини — від бажання загартувати себе для майбутньої кар'єри професіонала-кілера до чисто фінансових прибутків від реалізації відео вбивств за кордоном. Однак під час суду було заявлено, що корисливі мотиви вбивств не були підтверджені — натомість основним мотивом злочинів визначено збочене самоствердження молодих людей. Оглядачі, однак, наполягають, що фінансовий мотив реалізації відео вбивства міг бути однією з причин. До того ж на думку оглядачів, розбещення Супрунюка і Саєнка їхніми батьками, потурання примхам хлопців, які не працювали і скоювали злочини на авто, подарованому їм батьками, могло теж бути причиною такої маніакальної поведінки.[1][7] За версією деяких видань, батько Саєнка міг бути зацікавлений у вбивствах (через можливий продаж садистських відеозйомок) та спрямовував на це сина.[8]

Відео убивств, скоєних дніпропетровськими маніяками, опинилося на одному з сайтів за кордоном, що викликало жваве обговорення цього злочину в світовій пресі, зокрема в таких поважних виданнях, як британська газета «Таймс». Зухвалість та жорстокість злочину зображеного на відео шокувала багатьох глядачів, і за визнанням декотрих залишили тривалі психологічні травми після його перегляду.[9]