Довженко Григорій Овксентійович

Григорій Довженко народився 10 (22) квітня 1899(18990422) року в селі Полтавці (нині м. Баштанка Миколаївської області) у багатодітній сім"ї ( одинадцять дітей з 17 ти вижили). З 1907 році почав навчання у церковноприходській школі, а з другого класу був прийнятий до Полтавського двокласного земського училища. У 1913 році на відмінно закінчив курс навчання та прагнув вчитись далі. Але на той час його велика родина відчуває беземелля та бідність і батьки приймають рішення переїжджати до Сибіру у село Гвоздіївка Акмолінської області, щоб отримати та обробляти земельний наділ ( період Столипінської реформи). Понад два роки Григорій з батьками Овксентієм та Ганною, іншими братами та сестрами працював на цілині, не покидаючи мрію про навчання. У 1916 році батьки погодились з проханням сина та відпустили його до Омська, шукати можливість вчитись.і особливо хотілось йому вчитись малювати. Щоб заробити на життя, Грицько ( так ніжно називали хлопця батьки) працює вантажником лісу на пристані річки Іртиш, по ночах багато читає, готується здати екстерном іспити за курс гімназії. і це йому вдається. По зимі, коли на пристані робота скінчилась, хлопець влаштовується сторожем в Акмолінське ветеринрне управління і одночасно починає вчитись на вечірніх курсах красних мистецтв Сибірського степового краю. У 1916—1917 рр першими його вчителями стають художники Ю. Куртуков та В. Волков, які вперше знайомлять Григорія з технікою олійного живопису в дусі реалістичної школи «передвижників».

Восени 1921 року родина Довженків повернулася в Україну — в село Баштанка. Наступного року Григорій вступає до Художнього інституту в Одесі, де навчається в майстерні професора Д. Крайнєва. На ІІІ курсі він переходить на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню професора Г. Комара — досвідченого майстра-монументаліста, що орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу. Неодноразово відвідуючи Київ, Довженко знайомиться з творчою практикою монументальної майстерні професора М. Бойчука, нав'язує дружні стосунки з студентами-монументалістами Київському художньому інституті. Поділяючи теоретичні настанови бойчукістів щодо «розвитку монументального та різних форм виробничого декоративно-прикладного мистецтва», він опиняється у колі однодумців і 1925 року вступає до АРМУ.

Здобувши перемогу в конкурсі ескізів, молодий художник, разом із професором Г. Комарем, взяв участь у розписах Східної торгової палати в Одесі (1927). Орнаментально-декоративні композиції та вісім сюжетних панно було виконано у техніці яєчної темпери по сухому тиньку. Графічна чіткість постатей вирізнялись барвистою колористикою українського народного мистецтва, вдало поєднаної з ритмікою східної мініатюри.

Влітку 1928 року, разом із групою студентів-випускників ОХІ, Григір Довженко був запрошений до виконання монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані. Знайомство з М. Бойчуком та групою його учнів — М. Рокицьким, А. Івановою, М. Юнак, К. Гвоздиком, М. Шехтманом, О. Бізюковим — мало значний вплив на молодого художника. Як він згадував пізніше, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, захоплювались: «Гарно, мов у церкві!»

Після закінчення інституту (1928) Г. Довженко працює художником на Першій Державній кінофабриці в Одесі, де знайомиться з видатними майстрами українського кіно — Олександром Довженком та Іваном Кавалерідзе. 1930 року художника запросили на викладацьку роботу до Києва — провадити заняття з малюнку та живопису на архітектурному факультеті КХІ. Однак політичні обставини та напружена педагогічно-творча атмосфера у вузі негативно вплинули на художника — 1936 року його звільнено з посади.

Евакуйований до Таджикистану в перші дні війни, 1945 року художник повертається до Києва й починає працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, де «розробляє питання синтезу мистецтв». Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами на основі поліхлорвінілових синтетичних смол, водночас виступає за відновлення техніки темперного фрескового розпису та мозаїки. Тому кінець 1940-х — 1950-ті роки стають роками повної віддачі художника монументальному мистецтву.

Під впливом давніх друзів, зокрема С. Колоса, І. Врони, О. Кравченка, О. Бізюкова, з якими Г. Довженко відновив дружньо-творчі зв'язки наприкінці 1960-х — у 1970-х роках, митець звертається до тем національного минулого. Так постають мозаїчні та фрескові образи часів Київської Русі та Хмельниччини. Серед творів цих років вирізняється мозаїчна композиція «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» у Києві (1971), в якій художнику вдалося показати оптично-колористичні можливості смальти — улюбленого матеріалу давньоукраїнських майстрів. А в майстерні художника, пообіч станкових творів (портретів людей мистецтва, пейзажів та натюрмортів), на робочому столі — «мальовані для себе» мініатюрні фрески та ескізи-замальовки, що дивовижно нагадують живописну манеру друзів-бойчукістів 1920-х років…

Григорія Оксентійовича не стало — 21 квітня 1980 року. Його творчу спадщину глядачі мали можливість оцінити на посмертній персональній виставці 1983 року, організованій родичами та друзями мистця.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Могила Григорія Довженка

• Розписи:
  • Східної торгової палати, плафонів у Селянському санаторії імені ВУЦВК в Одесі (1928),
  • у Будинку преси імені Михайла Коцюбинського в Одесі (1929).
• Монументально-декоративне оформлення:
  • селища Будівельник у Дніпропетровську (1949),
  • Палацу культури в Новій Каховці (1953),
  • Палацу культури «Харчовик» (тепер «Славутич») у Києві (1957).
• Картини:
  • «Пісня про волю» (1928),
  • «Т. Г. Шевченко в казематі» (1936),
  • портрети.
• Оформив фільми:
  • «Охоронець музею» (грав тут червоноармійця),
  • «Перекоп»,
  • «Право батьків» (1930).

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — 551, [1] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 419—420.
• Довженки // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 213. — ISBN 5-88500-071-9.

• Григорій Довженко. Каталог виставки творів. Київ, 1983.
• Від Сибіру до Полісся Творчий портрет художника-монументаліста Григорія Довженка, Ярослав Кравченко // День.