Довічне позбавлення волі в Україні

Оскільки довічне позбавлення волі фактично означає перебування за ґратами протягом усього життя, що залишається засудженому, цей вид покарання встановлюється лише за особливо тяжкі злочини, пов'язані з умисним позбавленням життя або посяганням на статеву свободу або недоторканність малолітніх і лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Не застосовується до неповнолітніх, до осіб віком понад 65 років та до жінок, що були в стані вагітності на момент вчинення злочину чи на момент постановлення вироку. Відповідно до положень статті 70 Кримінального кодексу в Україні при призначенні покарання довічне позбавлення волі (надалі — ДПВ) поглинає всі інші види покарань.

Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та в секторах максимального рівня безпеки у виправних колоніях середнього рівня безпеки, а жінки — у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки. Засуджені тримаються окремо від засуджених, що відбувають покарання у виді ПВ на строк у таких само колоніях.
Засуджені розміщуються в приміщеннях камерного типу по дві особи в камері та носять одяг спеціального зразка. За певних умов засудженого можуть тримати в одиночній камері.
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права та обов'язки, а також заходи заохочення та стягнення засуджених до позбавлення волі на строк. Вони залучаються до праці лише на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу. Самодіяльні організації засуджені до ДПВ створювати не можуть. Для тих, хто не має загальної середньої освіти, створюються консультаційні центри.
Засуджені до ДПВ мають право:

• витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в розмірі до 50 % мінімального розміру заробітної плати;
• одержувати один раз на 3 місяці короткострокове побачення;
• на щоденну прогулянку тривалістю одна година.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років ДПВ засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі до 20 % мінімального розміру заробітної плати, а після відбуття п'ятнадцяти років — брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового чи фізкультурно-оздоровчого характеру.
За наявності підстав, передбачених ст. 100 КВК України засудженим до ДПВ можуть бути змінені умови тримання. Чоловіки можуть бути переведені:

• з приміщень камерного типу на дві особи → до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з правом на участь у групових заходах освітного, культурного тощо характеру — після фактичного відбуття 15 років ув'язнення;
• з багатомісних приміщень камерного типу → до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше 5 років у багатомісних приміщеннях. В разі порушення установленого порядку відбування засуджені можуть бути переведені назад із жилих приміщень до приміщень камерного типу. Не переводяться засуджені, хворі психічно, на туберкульоз, венеричні захворювання.

Засуджені до ДПВ жінки тримаються у секторах середньої безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Для жінок встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії середнього рівня безпеки.

Попри те, що покарання називається довічним позбавленням волі, закон передбачає певні умови, за яких особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може звільнитися. Після відбуття 20 років ув'язнення засуджений при сумлінній поведінці і ставленні до праці може подати клопотання про його помилування Президентом України. В разі задоволення клопотання Президент України видає указ, відповідно до якого заміняє засудженому подальше відбування покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше 25 років. При цьому особа отримує новий правовий статус і може бути звільнена умовно-достроково після відбуття не менше трьох чвертей новопризначеного покарання. Тобто особа, засуджена до довічного позбавлення волі, може стати вільною після фактичного відбуття тридцяти восьми років дев'яти місяців за ґратами.
В разі відхилення Президентом клопотання про помилування наступне клопотання можливе лише через 5 років.
Хоча в законодавстві вказано, що цей вид покарання не застосовується до осіб віком понад 65 років, немає чіткого розуміння чи означає заборона «застосування» тільки призначення покарання чи також його виконання. Якщо обидва варіанти, то це означає, що особам, які досягли 66 років, довічне має бути замінено на 15 років позбавлення волі. Хоча судова практика свідчить про звужене тлумачення цієї норми — а саме «застосування» розуміється як «призначення»[1], правозахисники вказують на існування питання щодо законності виконання покарання у виді довічного позбавлення волі щодо осіб старших 65 років[2].

• Місця несвободи в Україні

• Кримінальний кодекс України, ст. 64, 81
• Кримінально-виконавчий кодекс України, ст. 150 — 151-2, 100
• Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
• Указ Президента про Положення про порядок здійснення помилування