Договір Вайтангі

До́говір Вайта́нгі (англ. Treaty of Waitangi, маор. Te Tiriti o Waitangi) — угода, підписана представниками Великої Британії та вождями деяких племен маорі 6 лютого 1840 року. Договір був підписаний в населеному пункті Вайтангі, що дав договору своє ім'я. Відповідно до угоди Нова Зеландія переходила в управління Великій Британії, в обмін на це маорі зберігали свої майнові й немайнові права, отримували заступництво Великої Британії та передавали Великій Британії виняткові права на купівлю у них земель. Вважається, що договір поклав основу державотворення Нова Зеландія і є одним з основних конституційних документів країни.

Договір Вайтангі
Тип договір
Підписано 1840 рік
Місце  Нова Зеландія, Вайтангі
Сторони Конфедерація Об'єднаних Племен Нової Зеландії
 Велика Британія
Мови Англійська, маорі
Сайт https://nzhistory.govt.nz/politics/treaty-of-waitangihttps://nzhistory.govt.nz/politics/treaty-of-waitangi
 Медіафайли у Вікісховищі

Історія

Інтенсивна колонізація Нової Зеландії почалась у першій чверті XIX століття, з прибуттям місіонерів, шукачів пригод та торгівців, і в 1832 році для встановлення контактів із племенами аборигенів Велика Британія призначила свого постійного представника, яким став підприємець Джеймс Басбі. Побоюючись свавілля білих колоністів, 34 спадкові вожді та старійшини північних племен маорі уклали між собою угоду у вигляді конфедерації Об'єднані Племена Нової Зеландії, яка 28 жовтня 1835 року проголосила незалежність Нової Зеландії. Копія їхнього договору, перекладена англійською і засвідчена двома місіонерами й двома білими поселенцями, була надіслана британському королю Вільгельму IV, з проханням бути гарантом незалежності нової держави.

Коли у 1837 році мореплавець і шукач пригод Шарль де Тьєррі заснував у Новій Зеландії перше французьке поселення і, прагнучи створити свою власну суверенну державу, розпочав переговори із вождями місцевих племен, вони звернулись до Великої Британії й міністерство у справах колоній вислало корабель на чолі із Вільямом Гобсоном, призначеним лейтенантом-губернатором Нової Зеландії. 6 лютого 1840 року він уклав із маорі т. зв. Договір Вайтангі, за яким Нова Зеландія переходила в управління Великій Британії, котра отримувала виключні права на придбання нових земель в обмін на гарантію збереження майнових і немайнових прав місцевих племен.

Не маючи ніяких практичних знань в юриспруденції, у веденні колоніального управління або в адмініструванні, Гобсон самостійно і лише за допомогою двох своїх секретарів, які також не мали досвіду подібної роботи, протягом чотирьох днів підготував проєкт договору. Проєкт був підготовлений англійською мовою, і потім був перекладений на мову маорі місцевим місіонером Генрі Вільямсом (Henry Williams).

5 лютого обидва тексти були представлені присутнім у Вайтангі вождям кількох північних племен. Гобсон зачитав текст англійською мовою, а Вілльямс мовою маорі. Вожді обговорювали умови договору протягом п'яти годин і, за результатами обговорення, погодилися з його умовами.

На наступний день, 6 лютого, вожді погодилися підписати договір. Від імені Великої Британії договір підписав Вільям Гобсон. Вождь племені, Нгапухі Хоне Гекко (маорі Hone Heke), підписав договір від імені 40 вождів інших племен.

Договір Вайтангі, складений двома мовами, підписали 40 водждів племен і було зроблено ще близько півтисячі його копій для підписання іншими вождями та старійшинами. Коли 21 травня 1840 року британська торгово-колонізаційна компанія «Нова Зеландія» проголосила республіку зі столицею у заснованому нею місті Веллінгтон, Гобсон, не чекаючи остаточного підписання договору, проголосив суверенітет Великої Британії над Північним островом Нової Зеландії на підставі договору з маорі й над островами Південним і Стюарта на підставі їх відкриття Джеймсом Куком. 1 вересня він заснував місто Окленд, яке й стало адміністративним центром нового протекторату.[1]

Суперечливість тексту договору

Договір є коротким текстом, що складається з усього трьох статей. У тексті цього найважливішого документа є орфографічні помилки. Переклад тексту мовою маорі відрізняється від англійського оригіналу. Саме ця обставина завжди ускладнювала дати однозначні оцінки договору і допускала подвійні тлумачення текстів європейцями й маорі. Поганий переклад дав спочатку неоднозначні значення положень управління країною, прав власності, права продажу землі й не брав до уваги відмінності сприйняття цих понять європейцями та маорі. До того ж не маючи традицій писемної культури, вожді, присутні у Вайтанзі, хотіли б більше почути умови договору, вимовлені лейтенант-губернатором, ніж прочитати безпосередньо текст договору.

Договір Вайтангі не був ратифікований Великою Британією, хоча колоніальне управління, а пізніше і новозеландський уряд з достатньою повагою ставилися до його виконання. Проте, отримавши повний контроль і над маорі, і над європейськими переселенцями, а головне, отримавши контроль над можливістю продажу землі в країні, з часом влада країни перестали вважати документ важливим, а ряд судових рішень у другій половині XIX століття визнали, що договір не має юридичної сили.

Ставлення до договору ускладнювалось збройними повстаннями маорі, які вважали, що їхні права, отримані за договором, порушуються, а це, своєю чергою, давало підстави європейським поселенцям і британській адміністрації стверджувати, що маорі не виконують умови договору.

Спадщина
Протест маорі на День Вайтангі у 2006 році

Договір Вайтангі є одним з визначальних документів соціального устрою країни, він не вносить законодавчі вказівки, але створює принципи існування маорі і сучасної новозеландської держави. Основними з цих принципів є:

  • Принцип керівництва (держава має право і обов'язок створювати закони і визначати їх виконання).
  • Принцип самоврядування (маорі мають право на самоорганізацію і вільне розпорядження усіма належними їм ресурсами).
  • Принцип рівноправності (всі новозеландці мають рівні права).
  • Принцип розумної співпраці (всі сторони повинні керуватися доброю волею в розв'язанні спільних питань).
  • Принцип відшкодування (держава повинна вживати розумних заходів і відповідно до своїх можливостей компенсувати раніше завдані збитки маорі).

Попри загальне визнання значущості цього договору, він багато в чому продовжує залишатися предметом суперечок і неоднозначних оцінок, які особливо загострилися в 60—70-х роках XX століття. У підсумку в 1975 році був прийнятий державний указ, який визначає положення договору в соціальній і законодавчій системі держави. Тоді ж був створений Суд Вайтангі (англ. Waitangi Tribunal), який розбирає суперечки і визначає компенсації за збитки, завдані народу маорі, в період починаючи з земельних війн.

Кожного року 6 січня відзначається як національне свято Нової Зеландії. У 1997 році ЮНЕСКО включило Договір Вайтангі до реєстру «Пам'ять світу».[3]


Примітки
  1. Цей день в Історії. Договір Вайтангі
  2. English Text – Read the Treaty. nzhistory.govt.nz (англ.). Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 13 січня 2018.
  3. The Treaty of Waitangi (англ.). UNESCO. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 20 грудня 2009.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.