Доктрина Стімсона

Доктри́на Сті́мсона — доктрина, згідно з якою насильницьке набуття територій (анексія) з порушенням міжнародного права не може знайти визнання[1]. Виникнення доктрини пов'язане з позицією США з приводу японської агресії в Китаї на початку 1930-х.

Державний секретар США Генрі Стімсон.

Історія

Японська агресія в Китаї почалася з 18 вересня 1931, коли дві роти японських солдат були введені на територію Південно-Маньчжурської залізниці, недалеко від Мукдену. В тому місці стався вибух японського потяга, причому згодом виявилося, що він був організований японськими агентами як провокація. Особливість японської агресії полягала в тому, що військові дії в Маньчжурії розпочаті за ініціативою самих японських військових Квантунської армії. При цьому під час початку агресії Китай вирішив не розривати дипломатичні відносини з Японією, оскільки війна б з Японією стала згубною для Китаю.

Китайський уряд найбільше розраховував на допомогу Ліги Націй та США. Однак перша заява Китаю в Лізі Націй не була підтримана членами Ліги. Причому США, які не входили до Ліги Націй, заявили, що японські дії не суперечать пакту Бріана-Келлога. Позиція США ще восени 1931 полягала в уникненні ускладнення відносин з Японією та її поміркованим урядом Рейдзіро Вакацукі. Більше того, США розуміли, що головна відповідальність японської агресії лежить повністю на японських військових. Але коли вже в листопаді 1931 японська армія почала просуватися на північ, у Вашингтоні з'явилася ідея про зміну політичної стратегії щодо Японії. Економічні санкції США не могли застосувати до Японії, отже США вирішили, що найкращим способом буде відмова від визнання японських завоювань в Китаї.

7 січня 1932 Стімсон направив в Китай і Японію тотожні ноти, в яких говорилося, що США не будуть визнавати жодні договори або територіальні придбання, які будуть нав'язані Китаю. Саме така лінія американського зовнішньополітичного курсу увійшла в історію під назвою «доктрина Стімсона» або «доктрина невизнання». Це була одна з перших ознак визнання США загрози з боку Японії.

На цю доктрину також посилався заступник держсекретаря США Самнер Веллес у Декларації Веллеса від 23 липня 1940, де було оголошено про невизнання анексії та інкорпорації Радянським Союзом. трьох країн Балтії: Естонії, Латвії та Литви[2]. Це залишалося офіційною позицією США, поки країни Балтії не відновили незалежність у 1991 році.

Література
  • Clauss, Errol MacGregor. «The Roosevelt Administration and Manchukuo, 1933—1941» Historian (Aug. 1970) Volume 32, Issue 4, pages 595—611 online
  • Current, Richard N. «The Stimson Doctrine and the Hoover Doctrine», American Historical Review Vol. 59, No. 3 (Apr., 1954), pp. 513–542 in JSTOR
  • Findling, J. E. (1980). Dictionary of American Diplomatic History, Westport: Greenwood Press, pp. 457–458.
  • Meiertöns, Heiko (2010): The Doctrines of US Security Policy — An Evaluation under International Law, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-76648-7.
  • Wright, Quincy. «The Legal Foundation of the Stimson Doctrine», Pacific Affairs Vol. 8, No. 4 (Dec., 1935), pp. 439–446 in JSTOR

Посилання

Примітки
  1. М. Гердеген Міжнародне право / Пер. з німецької. — К.: «К. І. С.», 2011. с. 110.
  2. John Hiden; Vahur Made; David J. Smith (2008). The Baltic question during the Cold War. Routledge. ISBN 978-0-415-37100-1.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.