Домбоки

До́мбоки село в Україні, у Закарпатській області, Мукачівському районі.

село Домбоки
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Громада Великолучківська громада
Код КАТОТТГ UA21040010040060922
Основні дані
Населення 493
Площа 4,100 км²
Густота населення 120 осіб/км²
Поштовий індекс 89620
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°27′48″ пн. ш. 22°32′32″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
109 м
Місцева влада
Адреса ради 89620, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Ракошино, вул. Дружби, 20
Карта
Домбоки
Домбоки
Мапа

Історія

В колишньому урочищі Багно розташовувалися кургани (місцева назва — горбки). Досліджувалися в кінці ХІХ століттях Т.Легоцьким. Кургани зараховано до давньослов'янських.

У 1833 р. Шенборн заснував на цих землях села хутор Вербник-Домбоки. Центральний хутір Вербник знаходився біля Латориці, на Вербницькій польовій дорозі, уздовж якої насадили волоські горіхи. На початку дороги збудували гуральню, за нею — маштальню з робочою худобою, за нею — тваринницький комплекс, де відгодовували бичків, свиней, овець. Наприкінці території стояв великий господарський двір зі скиртами сіна, машинами, плугами, підводами, молотарками. З іншого боку дороги стояли будинки для селян, що тут працювали. Хутір мав також столярню для виготовлення вікон і дверей, колесарню. Тут же жили особисті кучери управляючого барона Ковнера, сам він мешкав у Мукачеві. Пізніше управителями були Петро Дешко (1829—1867) і Михайло Бокшай (1867—1885), Ілля Гомичко.

Монастир та церква Успіння пр. богородиці. 1930-і.

У 1932 р. будівлі та територію господарської школи, що перейшла в інше місце, закупили батьки священика І. Карбованця, щоб відкрити там жіночий монастир. Допоміг у цьому архімандрит Олексій Кабалюк, який віддав все своє майно монастиреві, а також зібрав пожертви у багатих парохіях для розбудови монастиря.

Протоієрей В. Коломацький виготовив документацію й очолив перебудову. Іконостас вирізьбив відомий майстер І. Павлишинець з помічником Василем Лендєлом з Ракошина, який згодом сам зробив малий вівтар для ікони Богоматері, а також вирізьбив хрест.

За СРСР, у 1959 р. монастир закрили. Церкву перетворили на сипанець. Домову церкву та церкву Благовіщення зруйнували. Іконостас єпархія продала, щоб його не знищили.

У 1993 р. частину будівель та землі повернуто монастиреві. Почали повертатися монашки. Відновили церкву, однак вона приблизно на 2 м нижча, ніж. була.

Збудовано нову каплицю. Монастиреві повернуто чудотворну ікону «Скоропослушниця».

Неподалік від основного корпусу — поховання о. Івана Карбованця.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 495 осіб, з яких 244 чоловіки та 251 жінка.[1]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 493 осіб[2].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Відсоток
українська 79,92 %
циганська 11,36 %
румунська 7,30 %
угорська 1,22 %

Туристичні місця

- урочищі Багно розташовувалися кургани (місцева назва — горбки)

- Монастир та церква Успіння пр. богородиці. 1930-і.

Примітки

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.