Домонтович Іван Михайлович

Домонто́вич Іва́н Миха́йлович (*1612 — †1683) — український політик промосковської орієнтації, слабинський сотник, пізніше — генеральний суддя.

Іван Домонтович
Народився 1612(1612)
Помер 1683(1683)
Країна Московське царство
Діяльність генеральний суддя
Знання мов російська
Титул шляхтич
Військове звання сотник
Рід Домонтовичі
Батько Михайло Домонтович
Герб

Біографія

Івана Домонтович належав він до промосковської партії козацької старшини, відзначався багатством та впливовістю. «Прославився» своїми численними доносами московському уряду.

Учасник посольства до Москви в січні 1669 року і переговорів, на основі яких в березні того ж року підписано Глухівські статті, які обмежували автономію України.

Був одним із організаторів перевороту проти гетьмана Дем'яна Многогрішного — зокрема в ніч з 12 на 13 березня 1672 р. брав участь в його арешті і наступній видачі росіянам як «зрадника». Разом із Петром Забілою та майбутнім гетьманом Іваном Самойловичем був учасником «особливої трійки», яка з благословення московського царя управляла Лівобережною Україною.

На раді в Конотопі 17 червня 1672 року в числі інших підписав затвердження московським царем гетьмана Самойловича. Разом з суддєю Домонтовичем та військовою старшиною під документом підписалися обозний Петро Забіла, писар Карпо Мокрієвич та всі Полковники.[1]

У 1672 р. «особлива трійка» заарештувала і передала Москві ще одного «неугодного» українського політика — легендарного Івана Сірка, який намагався змагатися з Самойловичем за гетьманську булаву.

У тому ж 1672 році гетьман Самойлович передав село Кудрівка у володіння генеральному судді Домонтовичу «на годування».

Благодійна діяльність

Залишився в історії, як фундатор собору Св. Миколая (1680 р.) у Крупицькому Микільському монастирі.

«Вересня місяця… Іван Домонтович, суддя генеральний, помер, [той], котрий збудував кам'яну церкву в монастирі Батуринському, де і покладений на лівому боці біля стовпа.» — записав у своєму щоденнику («Діаруші грішного ієромонаха Димитрія, постриженика Кирилівського монастиря») крупицький ігумен Дмитро Туптало (Св. Димитрій Ростовський).

Рід Домонтовичів

Щодо походження роду Домонтовичів існує декілька версій. За однією з них родоначальник Домонтовичів — середньовічний святий князь литовського походження Довмонт-Тимофій Псковський. Інша версія вважає Домонтовичів (разом із Дашковичами і Путивльськими) відгалуженням князівського роду Глинських. Проте більшість джерел вказують на Івана Михайловича Домонтовича, як на першого відомого представника роду.

Його донька Єфросинія, була одружена з Прохором Івановичем Забелою.

Син Георгій (Юрій) Іванович, народився близько 1754 року, був одружений з Анастасією Іванівною Товстоліс, є прадідом Олександри Михайлівни Коллонтай.

Нащадки Івана Домонтовича у XVIII–XX ст. — відомий у Російській імперії дворянський рід, внесений до родословної книги Чернігівської губернії і «Общего гербовника Российской империи». Були серед них і генерали, і сенатори.

Поет і полковник Василь Домонтович у 1859 р. був учасником взяття у полон Шаміля.

Олексій Іванович Домонтович у 1878 р. на запрошення перського шаха Насер ед-Дін-шаха прибув до Ірану. Там за ініціативи шаха Олексій Домонтович організував Перську козацьку бригаду, що стала найбільш боєздатною частиною перської армії.

Найяскравіший представник роду — Олександра Коллонтай (уроджена Домонтович), діяч міжнародного революційного соціалістичного руху, феміністка, перша у світі[джерело?] жінка-міністр і жінка-дипломат.

Примітки
  1. Маркевич, Н. Історія Малоросії, глава 34. Кіровоградська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Д. І. Чижевського (рос.). Процитовано 24 квітня 2019.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.