Дончо Ватах

Дончо Ватах (болг. Дончо Ватах) — відомий болгарський гайдук XIX ст., який воював за звільнення Болгарії від іга османів.

Дончо Ватах
Народився невідомо
село Кладниця, Османська Імперія (нині Болгарія)
Помер 1850
біля м. Копривштиця, Османська Імперія (нині Болгарія)
·загиблий у бою
Поховання пік Вилк (болг. Вълк) на горі Середня поблизу від Копривштиці
Діяльність гайдук

Прізвище (можливо прізвисько) Ватах є староболгарського походження і означає — той, хто керує ватагою, ватажок, верховода, керманич. Слово ватах виявлено у документі болг. «Виргинската грамота»[1].

Життєпис

За легендою, юнаком Дончо мешкав у селі Кладниця, мав випасати численну отару овець[2] для одного паші поблизу гори Вітоша. Там він і зустрівся з гайдуками. Дончо носив їм їжу, разом з ними білував жирних ягнят, мстився османам, тягав з гайдуками тяжкі рушниці. Османи запідозрили, що він пов'язаний з гайдуками, одного разу підкараулили й схопили його, одвели до церкви, розташованої над селом. Там від нього й священика зажадали грошовий викуп. Священик пав на коліна й почав молитися. Дончо залишився гордим, суворим та непохитним. Він промовив: «Відпустить людину — вона є бідною. Я ж маю великий скарб, але він у мене вдома. Дозвольте мені піднятися на висоту для того, щоб заспівати пісню. В мене є жінка домогосподарка, як тільки вона почує мій голос, то прийде й принесе скарб».[3]. «Співай, гяуре!» — дозволили османи. Дончо вдихнув глибоко і заспівав сумну пісню. Доспівав її і сів чекати. Не пройшло багато часу, як у двері церкви постукали. Османи помислили, що йде Дончова жінка і відчинили двері. Але всередину вдерлися гайдуки і звільнили Дончо.

У Дончо Ватаха була сестра Станка. Вона стала нареченою друга Дончо — воєводи Детелина. Той подарував Дончо рушницю, два пістолі, дві шкіряні сумки для патронів[4], широкий шкіряний пояс гайдука, за який засовували пістолі й кинджали у поході[5], шаблю з дамаської сталі. Дончо з гайдуцькою дружиною (четою) почав свою революційну діяльність у болгарських горах. Але пловдивський каді викрав Станку для своїх втіх у гарем. В спробі її спасти Детелин і Дончо невдало напали на резиденцію каді у Пловдиві. 21 вересня 1839 року Детелин і Станка загинули, а Дончо був заарештований. Його засудили на смерть, однак він встиг втекти і відновив свою чету. Ще більш як 10 років Дончо Ватах активно діяв як гайдук. Костянтин Ирачек вважав його найбільш помітним серед болгарських гайдуків[6]. Він з однаковою наполегливістю атакував як турецьких мародерів і бандитів, так й регулярні османські війська. Ватах відбирав гроші у тих болгарських торговців (болг. чорбаджия), які співробітничали з османською владою. Відібрані в них гроші Дончо віддавав найбіднішим селянам, як християнам, так і мусульманам, купував їм рогату худобу, викуповував їх боргові зобов'язання, за що і був дуже шанований як болгарськими, грецькими, так і турецькими селянами. В 1848 році проти нього були відправлені 200 турецьких солдат регулярної армії (болг. низами) з Одрину, з яких лише 60 повернулось до місця своєї дислокації. Після цього османи вважали, що Дончо є захищеним магічними силами, які боронять його від куль. Дончо оженився на Пенці з Копривштиці, дочці відомого бійця за свободу Болгарії Петко Рагина і тітці Тодора Каблешкова, одного з найактивніших учасників Квітневого повстання 1876 року. Одного разу Дончо вдалося взяти у полон Сюлеймана-пашу. Ватах великодушно його звільнив з вимогою, щоб той звернувся до султана з словами від Дончо: «що він відніме його султанство, якщо той не прибере турецьких вояків»[7].

Дончо Ватах загинув у бою з османами біля Копривщтиці у 1850 році. Поховали його на вершині Вилк Середньої гори за гайдуцьким звичаєм: без савану і домовини.

Примітки
  1. Виргинська грамота (статут) є дарчим царським указом, виданим царем Костянтином І Асеном для монастиря болг. «Свети Георги Бързи», який розташований на пагорбі Виргино близ Скоп'є. Грамота була видана у другій половині XIII ст. і включала в собі свідчення ще давніших болгарських рукописів.
  2. Звідси ще одне можливе походження його прізвиська — ватах означає ще й головний чабан.
  3. болг. «Пуснете човека, той е беден. Аз имам тежко имане, ала сега е в къщи. Пуснете ме да се покача на високото, па да запея една песен. Аз имам жена къщовница, щом зачуе гласа ми, ще дойде и ще поръчам да донесе имането».
  4. болг. две паласки
  5. болг. силях
  6. болг. «Най-бележит юнак измежду всички български хайдути»
  7. болг. «царство ще му отнеме, ако не махне тез пусти делибашии».

Джерела
  • Димитър Зафиров. История на българите том V (Военна история). TRUD Publishers, 2007. — 738 с.
  • Константин Иречек История на българите с поправки и добавки от самия автор./под редакцията на проф. Петър Хр. Петров. Софія. — Издателство Наука и изкуство. — 1978 р.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.