Дорошенко Костянтин Володимирович

Закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (1989-1994), історик. Працюючи над дипломною роботою, присвяченій європейському лицарству і куртуазній культурі, слухав приватні лекції українського історика мистецтва Платона Білецького. У 1992 виступив ініціатором виставки до 70-річчя вченого в філії Музею історії міста Києва. Перше місце роботи — Музей історії міста Києва (1994-1995), в. о. завідувача сектором відділу "Історія української діаспори". У той же час починає писати статті про культуру, мистецтво та суспільство. Публікується у виданнях "Вільна думка" (Австралія), "Факти і коментарі", "Фінансова Україна", журналах "Капітал", "Птюч" (Росія).

З 1995 по 1998 роки працює у першому українському виданні про спосіб життя LOOKS International. Редактор відділів "Суспільство" і "Люди". 1998 — редактор відділу "Клуб" в журналі "Парад". У 2000-2001 працює в команді, що виводила на український ринок газету "Комерсант-Україна", редактор відділу "Суспільство" і додатку Weekend. Паралельно — редактор сайту Украина.Ru. У 2001 ВД "Коммерсант" позбавив українських інвесторів ліцензії на випуск газети через політичну цензуру, якої видання зазнавало у Києві. У 2001 році на запрошення власника холдингу KP Media Джеда Сандена в якості головного редактора запускає київський журнал "Афіша". Проєкт проіснував на ринку дев'ять років. Редакторську діяльність продовжує в журналі ПолітікHALL у 2002 році. Заступник головного редактора. У 2005, коли газета "Комерсант" знову з'явилася в Україні вже як проєкт російського видавничого дому, Дорошенко стає керівником відділу PR і корпоративної реклами видання. Був одним із авторів скандальної рекламної кампанії "Газета для тих, хто вміє читати", в ході якої власники рекламних площ відмовлялися розміщувати постери із зображенням людей, схожих на Юлію Тимошенко і Віктора Ющенка. У 2006 році переходить в журнал "Профіль Україна" на посаду першого заступника редактора (керівник проєкту — російський письменник Дмитро Биков). З кінця 2006 до 2009 року працює у групі проєктів "Телекритика". Директор з розвитку проєкту. Автор публікацій про мистецтво і культуру в громадських і спеціалізованих виданнях Австралії, Італії, Росії, України, Азербайджану. Регулярно публікується у виданнях "Артгід" (Росія), "Дзеркало тижня", "День", "Публічні люди". З березня 2014 роки є провідним ведучим української радіостанції Радіо Вести — веде ряд ефірів, серед яких авторська програма "Культ Дорошенко", ефіри "Елементарно" з Дмитром Симоновим, "Війна світів" з Тетяною Гончаровою і "Циніки" з Дмитром Терешковим. У травні 2019 року спільно з Андрієм Боборикіним запустив підкаст "Культура всего".

2001 — "Розп'ятий Будда", Київ, Музей культурної спадщини. Перша персональна виставка Олександра Ройтбурда, співкуратор — Наталія Смирнова. Вперше в Києві contemporary art демонструється на території державного музею. Виставка проходила під патронатом посольства США, оскільки Ройтбурд тоді проживав в Нью-Йорку. 2006 — книга "Папа і Україна", презентація якої пройшла в Національній філармонії у Києві. Автор тексту — Олександр Красюк, художник - Юрій Нікітін. Проєкт, присвячений п'ятиріччю візиту Іоана Павла ІІ в Україну, був благословенний Верховним архієпископом УГКЦ кардиналом Любомиром Гузаром. 2007 — "Гілізм", Нью-Йорк, Український інститут. Персональна виставка українського художна британсько-австралійського походження Майкла Мерфенка.

2012 — "Апокаліпсис і Відродження у Шоколадному будинку", Київ, Шоколадний будинок, філія Київської картинної галереї. Виставка в рамках Першої київської бієнале ARSENALE. Автор ідеї - Олег Кулик, співкуратор - Анастасія Шавлохова, організатор - Mironova Gallery. На виставці 43 художника з України та з Росії представили метафору сучасності, образ протестувальника, розгубленого світу в стані секундного спокою. Серед учасників проєкту Андрій Монастирський, Арсен Савадов, Анатолій Осмоловський, Дмитро Гутов, Ілля Трушевський, Жанна Кадирова, Ольга Громова, Валерій Чтак, Андрій Кузькін, Оксана Мась та інші. Пропрацювавши усього 15 днів, виставка піддалася цензурі: частина робіт була пошкоджена, частина демонтована з ініціативи дирекції Шоколадного будинку. У відповідь куратори вирішили закрити виставку.

2013 — "Прошиваючи досвід", Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка. Проєкт художника Володимира Кузнєцова.

2014 року — "Четверте парадне", Київ, Національний музей Тараса Шевченка. Персональна виставка дніпропетровського художника Микити Шаленого. Проєкт присвячений дослідженню спіральності історії, проводячи паралелі між сучасністю і середньовіччям. Дорошенко звертається до теорії про довге середньовіччя Жака Ле Гоффа. Але якщо французький історик-медієвіст стверджував, що цей історичний період тривав до ХІХ століття, то "Четверте парадне" демонструє тривалість "темного часу" до сих пір.

Спільно з Євгеном Мінко у 2004 році засновує кураторську групу "Хазарія".

За її активної участі було видано перший український переклад Жана Бодріяра — "Символічний обмін і смерть" (видавництво "Кальварія"). На обкладинці книги була репродукована картина художника Олексанра Ройдбурда "Розп'ятий Будда".

У тому ж 2004 році "Хазарія" представила мультимедійну акцію "Комплектація", що об'єднала експериментальну електронну музику, відеоарт і графіку. Учасники — Kotra, Алла Загайкевич, Zavoloka, Майкл Мерфенко та інші.

Виставка "Пурифікація" — останній проєкт "Хазарії". Проєкт у київському Будинку художника відбувся між двома турами президентських виборів-2004, що додало його назві та образності додаткових конотацій. Учасники: Любко Дереш (текст), Kotra (звук), Майкл Мерфенко (живопис), Світлана Вольнова (фотографія).

У 2009 році Дорошенко разом з Оксаною Грищенко створює нове арт-об'єднання: "Клініка Дорошенко Грищенко". Її місією проголошують оздоровлення суспільства через мистецтво. Кожен із співзасновників виступає зі своїми кураторськими проєктами, іноді "Клініка" привертає кураторів зі сторони (Тетяна Гершуні, проєкт "Аут", Київ, 2010 рік; Коан Джеф Байза, "Аут: Нейрорізноманіття", Київ, 2011).

2009 — "Рік останній — рік перший", персональна виставка фотографа Валерія Милосердова (Київ, Російський центр науки і культури при посольстві РФ).

2009 — "Інектоїди та рептилоїди — пошук гармонії", Пекін, готель "Дружба". Проєкт створювався Дорошенком і Майклом Мерфенком у ході XXIV Всесвітнього конгресу філософії права і соціальної філософії в Пекіні, як рефлексія на дискусії, які там тривали. Протягом п'яти днів художник малював твори китайською тушшю на рисовому папері, а куратор писав есе-коментар до конгресу. Проєкт був представлений в останній день роботи форуму. У 2010 році проєкт було презентовано в Маямі, США, у рамках ярмарку Red Dot Miami Art Fair. Оскільки автором метафори "Інсектоїди та рептилоїди" є геолог з Киргизстану Ільяс Садибакасов, кульмінацією проєкту стало експонування проєкту на батьківщині вченого, у Бішкеку. Виставка у Національному художньому музеї ім. Г. Айтієва у 2011 році була доповнена фотопроєктом Світлани Вольнової "Азіз" і об'єктами Майкла Мерфенка.

2009 — "Чингізиди України", Київ, галерея "Дукат". Виставка портретів кримскотатрскіх ханів, відтворених художником і іконописцем Юрієм Нікітіним у співпраці з істориком Олексою Гайворонським.

2010 — "Внутрішнє світло", Київ, Національний художній музей України. Спільна виставка тайванського художника Лі Санданя і Майкла Мерфенка. Співкуратор — Оксана Баршинова. Роком раніше Лі Санданя в рамках 53-й Венеційській бієнале представив куратор, теоретик і історик мистецтва Акілле Боніто Оліва.

2011 — "Фатальні стратегії", Київ, 7-й павільйон ВДНГ. Проєкт українського дизайнера і художника Ольги Громової, присвячений одноіменному твору Жана Бодріяра, вихід українського перекладу якого став однією зі складових мультимедійної акції. Автор сценографії — Георгій Сенченко, в тандемі з Арсеном Савадовим став одним із засновників українського contemporary art. Створена Ольгою Громовою для проєкту колекцію одягу в стилі архітектурної біоніки в фіналі дефіле була спалена на очах у публіки — 280-ти київських і зарубіжних VIP. "Фатальні стратегії" отримали гран-прі Міжнародної премії Ukrainian Event Award і перші місця в номінаціях "Кращий культурний захід" і "Краща творча концепція заходу".

Як певний підсумок творчості Дорошенко навесні 2015 року світ побачила книга "Конец эпохи позднего железа" видавництва Laurus. До книги увійшли тексти, які публікувалися автором протягом двадцяти років його роботи в журналістиці в різних виданнях, а також безліч архівних фотографій.

У 2011 році журналом Art Ukraine Дорошенко названий одним з 10-ти провідних українських арт-критиків десятиліття.

Входить в топ-50 найвпливовіших людей українського сучасного мистецтва і топ-25 впливових діячів українського арт-ринку за версією журналу "Фокус" (2012), у топ-100 найвпливовіших діячів сучасного українського мистецтва за версією журналу Art Ukraine (2012).

Удостоєний премії імені азербайджанського поета Мікаіла Мушфіга у 2015 році.

"[Дорошенко] принципово тримається осторонь від будь-яких арт-тусовок і тому може дозволити собі розкіш здійснювати об'єктивну аутопсію всієї мистецького середовища", — критик Анатолій Ульянов.

"Костянтин Дорошенко — штучний продукт, безкомпромісний і зворушливий одночасно. Такі люди є ДНК будь-якої самобутньої культури. Я вірю в українську культуру, бо в ній є Костя", — художник Олег Кулик.

• К. Дорошенко. Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище. Київ: PinchukArtCentre. 2018, с. 144-169. ISBN 978-966-97696-4-0

• Книга "Конец эпохи позднего железа" онлайн
• Підкаст "Культура всего".