Дорошенко Сергій Іванович

В 1928 році його батько разом з братами поїхали на далеку Зміївщину будувати 3-й Український будинок відпочинку (тепер тубсанаторій «Занки»). Сюди в 1931 році переїхала і вся сім'я[1].

Після закінчення Геніївської семирічки Дорошенко навчався у Зміївській середній школі № 1. Бажання вчитися було велике, а тому кожен день доводилося із Занок пішки ходити до школи і повертатися додому. В 1940 році після закінчення школи юнак вступає до Харківського педагогічного інституту (нині — ХНПУ ім. Г. С. Сковороди) на філологічний факультет. Але навчання перервала війна. Сергій Іванович Дорошенко, як й інші юнаки того покоління, став на захист Вітчизни. Війна закінчилася для нього в Австрії у 1945 році. З двома медалями «За відвагу», якими С. І. Дорошенко був нагороджений за мужність та героїзм, він повернувся на Зміївщину. В цьому ж році він поновлюється студентом педагогічного інституту, закінчив який 1948 року[1].

Після закінчення вишу в 1948 році Дорошенко йде працювати вчителем української мови Мереф'янської середньої школи № 1[1].

Протягом 1949—1967 працював у Сумському педагогічному інституті: асистент кафедри української мови, старший викладач; з 1960 — проректор з навчальної і наукової роботи; з 1965 — завідувач кафедри української мови.

Від 1967 — у Харківському педагогічному інституті (тепер — Харківський національний педагогічний університет ім. Г. Сковороди): проректор з навчальної роботи; з 1973 — старший науковий співробітник, з 1977 — доцент кафедри української мови, в 1979—1990 — завідувач кафедри методики викладання філологічних дисциплін у початкових класах, з 1990 — професор кафедри української мови.

Має численні нагороди за бойові заслуги: Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден «За мужність», дві медалі «За відвагу», медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Автор праць із синтаксису сучасної української мови («Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові», 1980, та ін.), посібників для педагогічних вузів («Практикум з курсу стилістики української мови», 1967; «Вступ до мовознавства», 1974, у співавторстві; «Методика викладання української мови», 1989, 1992, у співавт.; «Основи культури і техніки усного мовлення», 1997, 2002; «Основи наукових досліджень з лінгвістики», 2001; «Культура усного мовлення державного управлінця», 2001) і середньої школи («Граматична стилістика української мови», 1985).

• Вихованець. І. Р. Дорошенко Сергій Іванович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. С. 149—150.
• Дорошенко Сергій Іванович // Українська граматика в іменах: енциклопедичний словник-довідник / упорядники Загнітко А., Балко М. — Донецьк: ДонНУ, 2013. С. 120—122.
• Лисиченко Л. А. На сторожі рідного слова // Дивослово. 2004. № 9.
• Кузнєцов Ю. Б. Учений-мовознавець і педагог // Освіта України. 2009. № 18-19.
• Новиков А. О. Слово пошани ювілярові / А. О. Новиков // Початкова школа. 2009. № 3.– С.56 — 57.
• Новиков А. Золоті літа ювіляра / Анатолій Новиков // Вивчаємо Українську мову та літературу. — 2009. — № 6. — С.38 — 39.