Доценко Дмитро Степанович
Дмитро Степанович Доценко (1913–1991) — підполковник Радянської Армії, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1945).
| Доценко Дмитро Степанович | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження |
1 серпня 1913 село Ганнівка, у Якимівському районі, Запорізька область | |||||||||||
| Смерть |
15 березня 1991 (77 років) | |||||||||||
| Приналежність |
 | |||||||||||
| Рід військ |
внутрішні війська, артилерія | |||||||||||
| Роки служби | 1935—1960 | |||||||||||
| Звання |
 Підполковник | |||||||||||
| Війни / битви | Німецько-радянська війна | |||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||
Біографія
Дмитро Доценко народився 19 липня (за новим стилем — 1 серпня) 1913 року в селі Ганнівка (нині — Якимівський район Запорізької області України) у селянській родині. У дитинстві переїхав до міста Горлівка. 1935 року закінчив будівельний технікум, після чого працював токарем Горлівського машинобудівного заводу. У 1935 Доценко був призваний на службу у внутрішні війська НКВС СРСР, охороняв залізниці. 1939 року закінчив курси політскладу. У 1942 Доценко був переведений у Робочо-селянську Червону Армію. Із грудня того ж року на фронтах Німецько-радянської війни. До січня 1945 року старший лейтенант Дмитро Доценко командував вогневим взводом 1075-го винищувально-протитанкового артилерійського полку 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту. Відзначився під час форсування Одеру[1].
24 січня 1945 року взвод Доценка одним із перших у полку переправився через Одер, захопив плацдарм на його західному березі і втримав його, відбивши три німецькі контратаки в районі населеного пункту Лінден (нині — Липки за 7 кілометрів на північний захід від Бжеґа). Під час боїв за розширення плацдарму взвод Доценка знищив 4 дзоти та 2 кулемети противника[1].
Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і виявлені при цьому мужність і героїзм» старший лейтенант Дмитро Доценко був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу із вручення ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 7995[1].
Після закінчення війни Доценко продовжив службу в Радянській Армії. 1948 року він закінчив Ленінградську Вищу офіцерську артилерійську школу. У 1960 році у званні підполковника він був звільнений у запас. Жив у Бересті, працював в управлінні «Брестсільбуду». Помер 15 березня 1991 року, похований на Гарнізонному цвинтарі Берестя[1].
Був також нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, двома орденами Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани» та низкою медалей[1].
Примітки
- Доценко Дмитро Степанович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Література
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
- Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Т. 1. М., 1987.
- Кавалери Золотої Зірки. — Донецьк: Донбас, 1976
- Лукаш І. М. Солдати слави не шукали — Дніпропетровськ: Промінь, 1984.