Друга індо-пакистанська війна

Навесні 1965 року між Індією і Пакистаном стався прикордонний конфлікт через пустельні території Качського Ранну. Хто спровокував конфлікт, залишається невідомим, але в березні-квітні на кордоні відбулися збройні зіткнення між прикордонниками обох країн, збройні сили обох країн були приведені в повну бойову готовність і стягнуті до кордону. Конфлікт не встиг розгорітися на повну силу: в нього втрутилася Велика Британія, за посередництва якої сторони 30 червня уклали угоду про припинення вогню. Суперечка навколо Качського Ранну була повністю врегульована 4 липня 1969 року укладеними в Ісламабаді угодами: Пакистан отримав 900 км² території, хоча претендував на значно більшу ділянку.

Події в Качському Ранні переконали пакистанське керівництво в перевазі національної армії над індійською і схилили її до силової спроби вирішення Кашмірської проблеми. За підсумками першої індо-пакистанської війни 1947–1948 років штат Кашмір був розділений на дві частини, які відійшли ворогуючим сторонам. Пакистан не залишав надії встановити контроль над індійською частиною штату. Пакистанські спецслужби почали засилання в індійський Кашмір підготовлених диверсантів, які мали підняти там повстання на початку серпня 1965 і розгорнути партизанську війну проти індійців. Ця операція, яка носила кодову назву «Гібралтар», повністю провалилася. Індійцям стало відомо, що диверсанти прибувають із пакистанської частини штату, і 15 серпня індійська армія вторглася туди, щоб знищити табори підготовки бойовиків.

Обороняла цей район 12-а пакистанська дивізія, яка не могла стримати наступ індійського корпусу, і дуже скоро загроза захоплення нависла над Музаффарабадом, «столицею» пакистанського Кашміру. Щоб послабити тиск противника на 12-у дивізію, пакистанське командування 1 вересня розгорнуло наступ на індійську частину Кашміру (операція «Grand Slam»). З цього моменту між Індією і Пакистаном ішла відкрита війна. Індія не зупинилася перед ескалацією бойових дій, вперше винісши їх за межі Кашміру 6 вересня, коли індійська армія вторглася вже на територію Пакистану. Удар наносився в напрямку великого міста Лахор. Війська дійшли майже до самого Лахора, після чого були відкинуті назад пакистанською контратакою.

Надалі обидві сторони кілька разів проводили наступ і контрнаступ, намагаючись досягти будь-якого успіху. Гордість пакистанської армії, 1-а танкова дивізія, почала просування в напрямку індійського міста Амрітсар, маючи завдання захопити його, проте потрапила в засідку біля селища Асал-Уттар і зазнала великих втрат у ході, можливо, найбільш знаменитого бою індо-пакистанських воєн. У свою чергу, індійці не зуміли прорвати пакистанську оборону на Сіалкотському напрямку, хоча в запеклих боях все ж захопили населений пункт Філлора.

Бойові дії у Східному Пакистані особливого напруження не мали, хоча авіація сторін регулярно бомбила місця дислокації військ і бази постачання.

22 вересня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, яка закликала ворогуючі сторони припинити бойові дії. 23 вересня війна закінчилася. За посередництва СРСР в січні 1966 ріку президент Пакистану Айюб Хан і прем'єр-міністр Індії Шастрі підписали Ташкентську декларацію, яка підвела підсумкову риску під війною.

Індо-пакистанська війна 1965 року завершилася без переконливої ​​перемоги будь-якої із сторін. І в Індії, і в Пакистані державна пропаганда повідомляла про успішне завершення війни; в сучасному Пакистані досі прийнято вважати, що країна в 1965 році здобула значну перемогу. У той же час багато незалежних спостерігачів вважають, що в разі продовження бойових дій і після 23 вересня успіх в остаточному підсумку був би на боці Індії. Тривала війна забрала більше 5 тисяч життів, були знищені сотні танків і десятки літаків, хоча цифри втрат, які наводяться офіційними джерелами з обох сторін, повністю розходяться один з одним.

Конфлікт між Індією і Пакистаном був одним із небагатьох конфліктів того часу, які не мали відношення до «холодної війни». І СРСР, і США зберігали нейтральну позицію в ході бойових дій, а країни НАТО ввели ембарго на поставку зброї обом воюючим країнам. Після чергової індо-пакистанської війни, що сталася в 1971 році (і цього разу не пов'язаної з Кашміром), події 1965 року виявилися багато в чому забутими, але їхній вплив на розвиток ситуації в Південній Азії не можна недооцінювати. Пакистан після введення американського ембарго став збільшувати розміри військового співробітництва з Китаєм, що спонукало Індію до тісніших зв'язків із СРСР. Індійське військове командування засвоїло уроки війни і продовжило реорганізацію армії, що в значній мірі зумовило блискучу перемогу 1971 року.

• А. М. Кобзаренко. Індійсько-пакистанська війна 1965 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X