Духи стихій

Духи стихій (вони ж стихійники, елементали, елементалі, живолаки тощо) — у середньовічній натурфілософії, окультизмі та алхімії істоти, що відповідають елементам (стихіям) світу, символи елементів та їх охоронці.

Саламандра — елементал вогню

У художніх творах, переважно літературі, настільних іграх та відеоіграх, стихійником є істота, що належить до певного елементу вигаданого світу або навіть і складається з нього. Наприклад, водяний стихійник, вогняний стихійник, стихійник магії тощо[1].

В українських перекладах польського фентезі Анджея Сапковського трапляється назва «живолаки»[2][3] — від польського слова żywiołak, порівн. з українським «живло»[4] (застаріле — «стихія», «елемент»[5][6]). Назву «Живолак» носить також польський музичний гурт відповідного спрямування.

Історія
Сучасний образ елементала (камінний елементал в Dungeons & Dragons)

Розвиток ідеї чотирьох елементів, землі, води, вогню і повітря, приписується Емпедоклу, Платону та Аристотелю. За Аристотелем світ складається із цих чотирьох елементів і п'ятого елемента  — ефіру, або початку руху. Перші чотири визначають різні якості всіх речей світу, відповідно до пропорцій у їх складі. При цьому кожному елементу відповідає певна геометрична фігура.

Ідея була розвинена алхіміком епохи Відродження Парацельсом. Його думки про елементи та елементалів викладено в праці «Liber de Nymphis». За ним стихійники є божими творіннями, як і людина. Бог створив їх, щоб кожен вид охороняв свою стихію та приховував її таємниці. Так, гноми оберігають рудні шахти від спустошення їх людьми. Стихійники не мають душі, після смерті вони розчиняються в тій стихії, якій відповідають[7].

Зі стихіями пов'язувалися різні міфічні істоти національних міфологій. Наприклад, Парацельс писав, що латинські німфи відповідають ундінам з німецької міфології[8]. Окультист Поль Седір писав про духів стихій: «всяка істота, згідно Каббали, кожна травинка, кожен камінь має свого духа», перераховуючи в тому числі тролів, наяд та ін. Елементалам приписувалося спричинення стихійних лих, здійснення обвалів, ураганів. Також уявлялося, що вони входять до складу людського тіла, представляючи душу різних органів. В спіритизмі елементали є нижчими духами і стоять нижче демонів і ангелів у небесній ієрархії.

Деякі окультисти вважали, що стихійники складаються виключно зі свого елементу. Наприклад, стихійник води — з рідкої води, пари та льоду[1].

Види духів стихій

Традиційний поділ духів стихій, згідно елементів природи, включає такі різновиди:

  • Гноми (пігмеї) — стихійники землі. Саме слово «гном» було неологізмом, введеним Парацельсом. Він описував гномів як людиноподібних низькорослих істот, здатних рухатися крізь земну твердь з такою ж легкістю, як люди переміщуються по її поверхні. За народними повір'ями, істоти, які відповідають сучасному поняттю гномів — цверги, нібелунги, — зберігають підземні скарби.
  • Саламандри (вулкани) — стихійники вогню. Вважалося, що таким елементалом є земноводне саламандра. Аристотелем і Плінієм відзначалося нібито коли кинути саламандру у вогонь, він погасне, оскільки сама саламандра холодна. Також вважалося, що саламандру можна викликати, фокусуючи сонячні промені. За іншими уявленнями, саламандри виглядають як люди. У близькосхідної міфології їм відповідають іфріти.
  • Сильфи (сильвестри) — стихійники повітря. Описувалися як красиві дівчата з крилами, здатні літати та ставати невидимими. Пізнішими алхіміками та окультистами, як Холлом Менлі Палмером, їм припусувалася здатність формувати хмари і сніжинки.
  • Ундіни (німфи) — стихійники води, часто ототожнюються з русалками. Зазвичай зображуються як дівчата, іноді з риб'ячими хвостами.

Примітки
  1. Бестиарий. Элементали - Михаил Попов - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ. www.mirf.ru. Процитовано 8 серпня 2015.
  2. Сапковський, Анджей (2016). Останнє бажання. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». с. 155. ISBN 978-617-12-0986-2.
  3. Сапковський, Анджей (2007). Lux Perpetua. Київ: Зелений пес: Гамазин. с. 203. ISBN 978-966-2938-55-5.
  4. Гасло «живло» в 11-томному словнику української мови (1971).
  5. Желехівський, Євген (1886). Малоруско-нїмецкий словар, т. 1. Львів. с. 221.
  6. Костомаров, Микола (1918). Історія України в життєписах визначних її діячів. Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка. с. 206.
  7. Paracelsus (1537/38). Astronomia Magna.
  8. Paracelsus (1566). Liber de Nymphis, sylphis, pygmaeis et salamandris et de caeteris spiritibus.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.