Діди воювали (мем)

Діди воювали (рос. Деды воевали) — російський псевдопатріотичний інтернет-мем,[3] культ «шанування» ветеранів німецько-радянської війни та ідеологічне кліше,[4] інформаційний продукт маніпулятивного впливу російської пропагандистської машини.[5] «Діди воювали» це ще один елемент символічного ряду в ідеалізації «Культу Великої перемоги». Це так звана «духовна скрепа» на позначення концептуалізації «традиційної цінності» в формі запропонованої асоціації для зв'язку з «спільною історичною пам'яттю та спільних поглядів на суспільний розвиток». «Діди воювали» це елемент ідеалізації в «Культі Великої перемоги» що визначається не лише як складова ідеологічної агресії Росії проти сусідніх держав[6] чи «побєдобєсія»[7] і як виправдання сталінізму,[8] а й відмовою від справжнього обличчя цієї війни — яка є не лише героїчною, а й по-радянському кошмарною, де люди були сміттям, чиє життя не рахували.[9]

7 травня 2010 року, в переддень «9 травня», перед початком інтерв'ю «Известиям»[1] головний редактор газети Віталій Абрамов подарував Дмитру Медведєву знімки першої кореспонденції Павла Трошкіна. Такий хід в роботі ЗМІ повинен символізувати[прим. 1] для аудиторії значущість дарунку, щире зацікавлення Мєдвєдєва і безстрашність легендарного фотографа народженого в Симферополі Павла Трошкіна в захисті Росії,[2] та слугувати підживкою для асоціацій, котрі повинні підводити і до «Культу Великої перемоги». На фотознімку двоє людей ніби розглядають фотороботу Трошкіна ззаду тому, щоб для публіки було зрозуміло, який сюжет їм представлено для образу-штампу.

Ідеологема «діди воювали» — невід'ємний елемент символічного ряду ідеологем-символів: «Культ Великої Перемоги», «георгіївська стрічка», «великий полководець Сталін», «Севастополь — місто російської слави», «Крим — наш!», «Руській мір», «Новоросія», «народне ополчення ДНР» (котре рятує від «карателів-фашистів») тощо.[10]

«Діди воювали» — маніпулятивний прийом котрий активно застосовувала російська пропаганда, спершу маркуючи пам'ять про трагічні події Другої світової війни георгіївськими стрічками, а потім одягаючи їх на противників опозиції та Майдану, а згодом і цілісності України. Георгієвські стрічки стали маркерами як інформаційної, так і «гарячої» війни, утворивши «колорадів» з однієї сторони та «укропів» з іншої (українська сторона вчасно і влучно наділила це прізвисько патріотичною конотацією), так зване «ополчення», яке намагаються видати за самоназву місцевих колаборантів.[11]

Ідеологема «діди воювали» в путінському міфі «Новоросія» поєднується із різнорідними елементами цього міфу, зокрема з «культом Великої Вітчизняної війни»: «Саме перемогу СРСР у війні сприймають за головний доказ правоти справи донбаського сепаратизму. Адже в рамках місцевої ідеології («особливого шляху Донбасу»), він протистоїть «фашистам», захищаючи цінності, за які «діди воювали».[10]

Не зважаючи на культ «дідів, що воювали» лише 40% молодих росіян знають дату початку німецько-радянської війни.[12]

В Росії активно йде процес реабілітації Сталіна і перекручування історії Другої світової війни.[5] На думку Путіна, «росіяни перемогли б у війні і без українців»,[13] а Сталін (за опитуваннями Левада-центру, м. Москва) у червні 2017 року очолив рейтинг видатних людей Росії. Він тепер не «кривавий тиран», а «надуспішний менеджер».[5] Перекрутивши історію Другої світової війни, про що В.Путін заявив у прямому ефірі телеканалу «Россия-1» у грудні 2010: «війна виграна… за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт»,[14] ця історія отримала розвиток вже під час війни на Сході України, коли свої сакралізовані штампи Росія перетворила на символи розпалювання ворожнечі між жителями Донбасу та решти України: «Правий сектор» і бандерівці проти «деды воевали».[11]

	«Все що зараз відбувається в Росії свідчить про те, що в Росії не пам’ятають історію! Не пам’ятають про те, що відбулося 60–70 років тому! В Росії не визнали геноцидів інших народів і свого народу. Не визнали своїх злочинів проти народів! І знову — про хорошого Сталіна!».[5]
— зауважує Лебединський Олексій Ігорович — російський музикант, і фотохудожник, що змушений був покинути Росію

Олена Стяжкіна зазначає:

«ми зіграли з Кремлем в його гру — вони запропонували нам гасло «Деды воевали!», і ми радісно підхопили його з криками: «И наши деды воевали!». І тепер ми б'ємося до повного розподілу країни, з'ясовуючи, чиї діди і з ким, замість того, щоб разом з Європою сказати: «Ніколи більше!»[11]