Егіалея

Егіалея (дав.-гр. Αιγιάλεια від дав.-гр. αἰγιαλός — «лінія прибою», «узбережжя») — історична область у давній Греції, що була розташована на півночі Пелопоннесу.

Спочатку Егіалеєю називали усе північне узбережжя Пелопоннесу — аж до Істмійського перешійку. Її центром було однойменне місто — Егіалея, яке знаходилося на крайньому сході області. Згідно з міфами, в місцевого царя Селіна знайшов прихисток Ксуф після вимушеної втечі з Аттики. Син Ксуфа Іон вирішив оселитися в Егіалеї разом із своїми співплемінниками назаважди. І отримав від Селіна більшу частину краю — разом із рукою селінової доньки Геліки. Відокремлена область отримала назву Іонійської Егіалеї, а її центром стала засноване Іоном місто Геліка[1].

Меншою, найсхіднішою частиною Егіалею правила місцева династія, останнім представником якої був Ламедон. Ламедон спочатку змушений був поступитися владою фессалійцю Епопею, але потім повернувся до влади. Коли ж його місту почали загрожувати ахейці Архандр і Архител, видав свою доньку Зевксіппу за сина Пелопа Сікіона, який зрештою і успадкував егіалейський престол. Саме на честь Сікіона місто отримало нову назву — Сікіон, а область навколо нього почиали іменувати Сікіонією[2] (за іншою версією ім'я Сікіонії можна перекласти як «країна огірків» і легенда про Сікіона є лише «героїчним» поясненням цієї назви). Іонійська Егіалея натомість зберегла за собою старовинне ім'я.

Під час повернення Гераклідів Іонійську Егіалею захопили ахейці на чолі з Тісаменом, витіснені з Арголіди і Лаконіки дорійцями. Більшість іонійців змушені були залишити край, який з часом отримав ім'я нових поселенців — Ахайя.