Едвард (король Шотландії)

Через смерть короля Роберта I Брюса у 1329 році, а потім і його соратників Джеймса Дугласа і Томаса Рендольфа, регента Шотландії у період малолітства короля Давида II, державна влада в країні різко ослабла. Цим скористалися шотландські емігранти в Англії, вигнані з країни у період війни за незалежність, та їхні нащадки. На чолі цієї групи «позбавлених спадщини» встав Едвард Балліол, претендент на корону Шотландії, і Генріх Бомон, спадкоємець володінь Коміно. Прагнучи заручитися підтримкою Англії, Едвард Балліол приніс омаж англійському королю Едварду III.

У 1332 році Едвард Балліол з невеликим (не більше 1,5 тисяч вояків) загоном «позбавлених спадщини» висадився в Шотландії та розбив королівську армію в битві при Дапплін-Мурі. Частина шотландських баронів перейшла на бік Балліоля і 24 вересня 1332 року Едвард був коронований в Сконе королем Шотландії. Однак незабаром загони прихильників Давида II на чолі з Арчібальдом Дугласом витіснили Балліоля з країни. У відповідь Едвард звернувся за допомогою до англійського короля, пообіцявши за допомогу значні територіальні поступки. У березні 1333 року англійська армія вдерлася на територію Шотландії й обложила Берік. Ті, що прийшли на допомогу обложеному місту війська Арчібальда Дугласа були вщент розбиті королем Едвардом III у битві при Галідон-Гіллі 19 липня 1333 року Давид II емігрував до Франції. Влада в Шотландії перейшла до Едварда Балліоля.

Недовге правління Едварда Балліола у Шотландії ознаменувалося реституцією земельних володінь на користь «позбавлених спадщини»: Генріх Бомон отримав графства Морей та Бьюкен, Давид Стратбогі — графство Атолл. У 1334 році значні території на півдні (Берік, острів Мен і весь Лотіан з Единбургом) були відступлені Англії. Шотландія знову визнала сюзеренітет англійської короля.

Однак, вже до кінця 1334 року Едвард Балліол знову був змушений втекти до Англії в результаті повстання прихильників Давида II. Новий похід англійської армії Едварда III у 1335 році дозволив Балліолю повернутися на престол. Але опір патріотичної партії зламано не було. Одночасно різко загострилися англо-французькі відносини, що не дозволило Едварду III закріпити англійську владу над країною. Поразка Давида Стратбогі, командувача силами Балліола у північній Шотландії, в Колблінському лісі у 1335 році позначило перелом у війні. Шотландські загони, уникаючи генеральних битв, вели партизанську боротьбу з англійцями, зводячи нанівець завоювання Едварда III. У 1336 році Едвард Балліол був остаточно вигнаний з Шотландії.

У 1340-х роках Балліол на службі в Едварда III відповідав за організацію оборони Північної Англії. Скориставшись полоном короля Давид II у битві при Невіллс-Кроссі у 1346 році, Едвард Балліол зробив останню спробу повернути собі шотландський престол і організував експедицію до Шотландії. Однак ніякої підтримки у шотландських баронів він не знайшов і змушений був повернутися до Англії. Залишившись без прихильників і засобів існування Едвард Балліол 20 січня 1356 року відрікся від своїх прав на корону Шотландії на користь короля Англії Едварда III в обмін на довічну грошову пенсію.

Едвард Балліол дітей не мав.