Ексгумація

У давнину ексгумації з метою вивчення тіла майже не проводилися, оскільки це вважалося оскверненням тіла і могили, а також мародерством і наругою над трупом небіжчика і його духом. Більш того, багато людей того часу вірили, що якщо небіжчика потривожити (розкопати), то можуть бути великі неприємності, аж до того, що небіжчик може ожити. Тільки грабіжники могил іноді розкопували могили з метою легкої наживи. Лише в XIX столітті почалося активне вивчення трупів, для чого, найчастіше, труп витягувався з могили, незважаючи на найсуворіші заборони. Активна ж ексгумація тіл з метою вивчення причин смерті і встановлення особи почалася з середини XX століття.

Існує 4 види ексгумації:

• Законна ексгумація — з дозволу відповідних органів на розкопування могили;
• Випадкова ексгумація — при розкопках чи будівництві;
• Злочинна ексгумація — з метою мародерства і наруги над тілом, або пов'язана з шантажем або пропозицією про викуп тіла.
• Корислива ексгумація — з метою гострих відчуттів, екстриму.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України Е. (ексгумація) здійснюють слідчі за участю суд.-мед. Перед Е. слідчий повинен встановити місцезнаходження могили та провести її розпізнавання. Після цього могилу розкривають і обережно витягують труну. Етапи Е. слідчий фіксує у спец, протоколі, який підписують усі учасники Е. Рекомендується фотографувати заг. вигляд могили до її розкриття, витягнену труну, заг. вигляд трупа у труні. Труп пред'являється для впізнавання родичам небіжчика або свідкам; у протоколі зазначають, на підставі яких ознак чи прикмет був розпізнаний труп. Суд.-мед. розтин ексгумованого трупа проводиться у морзі, безпосередньо на кладовищі або у пристосованому для цього приміщенні. Після закінчення розтину труну з трупом опускають у могилу, якій надають поперед, вигляду. Суд.-мед. експертиза ексгумованого трупа у деяких випадках дає змогу з'ясувати причину смерті, характер та механізм одержання ушкоджень, групову належність тканин тощо. Це залежить від ступеня збереження трупа. Найбільш стійкими до гниття є судини, не-вагітна матка, сухожилля, волосся, нігті й особливо кістки. Явища гниття уповільнюються введенням хворому за життя деяких лік. препаратів (антибіотиків, сульфаніламідів тощо) або у разі штучного бальзамування. Внутр. органи, уражені хрон. запальними процесами, більш стійкі до гниття, ніж нормальні.

Для повного зникнення м'яких тканин треба від 2 до 5 років, зв'язок і хрящів — 5 років і більше. При дослідженні ексгумованого трупа слід мати на увазі ймовірність виникнення поем, ушкоджень м'яких тканин і кісток внаслідок тиснення дощок труни або твердого ґрунту, а також дії комах (мертвоїдів) та кліщів тощо. На трупі, похованому таємно, можуть бути ушкодження, зроблені з метою спотворення або приховування особи померлого. Важливе значення при експертизі ексгумованого трупа має застосування лаб. методів — суд.-токсикологічного, суд.-гістологічного, суд.-мед.-криміналістичного.

• Набуття мощей

1. Поркшеян О. X. Суд.-мед. экспертиза эксгумированного трупа, в. 1—2. Ленинград, 1970—71;
2. Бедрин Л. М., Загрядская А. П. Суд.-мед. возможности исследования эксгумированного трупа. Горький, 1978.

• Ексгумація // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Термін ексгумація в юридичному словнику
• Ексгумація // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.