Елен Грімо

Елен Грімо (фр. Hélène Grimaud; нар. 7 листопада 1969, Екс-ан-Прованс) — французько-американська піаністка. З сім'ї корсиканських євреїв по матері і берберських євреїв по батькові[4].

Елен Грімо
фр. Hélène Grimaud
Основна інформація
Дата народження 7 листопада 1969(1969-11-07)[1][2][…] (52 роки)
Місце народження Екс-ан-Прованс[1][3]
Роки активності 1985 — тепер. час
Громадянство Франція
Професії піаністка, авторка, музикантка, письменниця, концертмейстерка
Освіта Паризька вища національна консерваторія музики й танцю і Conservatoire à rayonnement régional de Marseilled
Вчителі Jacques Rouvierd
Жанри класична музика і Камерна музика[3]
Нагороди

Премія Штайгерd

helenegrimaud.com
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Навчалася в Марсельській консерваторії у П'єра Барбізе і (з 1982 р.) в Паризькій консерваторії у Жака Рув'є. 1985 року була вшанована премією Grand Prix du Disque за запис Сонати № 2 Сергія Рахманінова. Рівночасно із закінченням консерваторії отримала диплом з етології зі спеціалізацією по поведінці тварин в природному місці існування. З 1991 року жила в США, спершу в Таллахассі, а потім в штаті Нью-Йорк, де разом зі своїм тодішнім бойфрендом фотографом Генрі Фейром заснувала Центр збереження вовків (англ. Wolf Conservation Center) — невеликий заповідник, в якому жили 17 вовків і проводилися просвітницькі заходи, спрямовані, як пояснювала Грімо, на прояснення постаті образу вовка як ворога людини[5] . З 2007 року живе в Швейцарії.

Репертуар

Серед основних записів Грімо — Концерт № 1 для фортеп'яно з оркестром Йоганнеса Брамса (1997, з Берлінською державною капелою під керуванням Курта Зандерлінга), Концерти Бетховена — № 4 (1999, з Нью-Йоркським філармонічним оркестром під керуванням Курта Мазура) і № 5 (2007, з Дрезденською державної капелою під керуванням Володимира Юровського), — цей останній запис змусив одного з американських рецензентів назвати Грімо «художницею неймовірної проникливості»[6]; критика виділяла також її виконання твори Арво Пярта «Credo», що дав назву однойменному диску (що включав твори Бетховена і Джона Корільяно)[7].

Книги

В 2003 році випустила збірку автобіографічних і публіцистичних заміток «Дикі варіації» (фр. Variations Sauvages), англійське видання під назвою «Дикі гармонії: Життя з музикою і вовками», англ. Wild Harmonies: A Life of Music and Wolves.

Визнання

У 2000 році була вшанована премією «Віктуар де ля мюзік» як кращий інструменталіст року, а в 2004 році отримала цю ж премію в номінації «Victoire d'honneur» (За заслуги перед музикою).

Джерела
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #129856134 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  3. https://www.francemusique.fr/personne/helene-grimaud
  4. John Rockwell. Sacre Bleu! Don't Call Her French, Or Even Female // The New York Times, May 29, 1994.
  5. James R. Oestreich. A Pianist Harmonizes With Wolves // The New York Times, 5 November 2006.
  6. Julie Amacher. Exhilarating Beethoven from Helene Grimaud // Minnesota Public Radio, November 6, 2007.
  7. Arnaud Schwartz. Hélène Grimaud, une carrière faite de rencontre (фр.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.