Рахманінов Сергій Васильович

Проявивши інтерес до музики вже в чотири роки, навчався гри на фортепіано, а в дев'ять років (1882) вступив на фортепіанний відділ Санкт-Петербурзької консерваторії. З 1885 продовжував навчання в Московській консерваторії у Миколи Звєрєва. Згодом, з 1888, навчається у Олександра Зілоті (фортепіано), Антона Аренського (композиція, музична теорія), та Сергія Танєєва (контрапункт строгого стилю). Серед однокласників Рахманінова був видатний згодом композитор Олександр Скрябін.

У віці 13 років представлено Петру Чайковському, який пізніше відіграв важливу роль у житті молодого музиканта. Упродовж навчання у консерваторії Сергій Рахманінов створив Перший фортепіанний концерт, низку романсів (зокрема, «В молчанье ночи тайной»), п'єси для віолончелі і для фортепіано, зокрема прелюдія до-дієз мінор, яка принесла композитору всесвітню славу. Дипломною роботою Рахманінова стала опера «Алеко» (1892) — перша опера Рахманінова, яка згодом також здобула всесвітню славу.

У 1891 році закінчив консерваторію із золотою медаллю як піаніст та, у 1892, як композитор. Згодом вирушив у велике концертне турне Російською імперією як піаніст-соліст і акомпаніатор. У віці 20 років він став викладачем фортепіано у московському Маріїнському жіночому училищі, в 24 роки — диригентом Московської російської приватної опери Сави Мамонтова (протягом одного сезону 1897—98).

15 березня 1897 відбулася прем'єра Першої симфонії Рахманінова, оркестром диригував Олександр Глазунов. Виконання було вкрай невдалим і симфонія не була сприйнята слухачами. Невдала прем'єра мала трагічні наслідки для С. Рахманінова — вона спричинила серйозну психічну кризу і на три роки практично повністю перервала творчу діяльність композитора. Партитура Першої симфонії була загублена і лише наприкінці 1940-х років відновлена Б. Г. Шальманом з оркестрових голосів, що збереглися в фондах М. П. Бєляєва.

Сергій Рахманінов у піаніно, початок 1900-х років

Тоді Рахманінов познайомився з Федором Шаляпіним, з яким вони неодноразово разом виступали, а також спілкувався із Антоном Чеховим та Олександром Буніним. У 1899 Рахманінов уперше виступив за межами Російської імперії — в Лондоні, і у тому ж році відбулось успішне виконання його опери «Алеко» (на святкуваннях до 100-річчя з дня народження Пушкіна).

Але творча криза тривала, і лише допомога досвідченого психіатра-гіпнотизера і скрипаля М. В. Даля (1860—1939) сприяла його виходу з хворобливого стану. Першим твором, що ознаменував вихід з творчої кризи, став написаний у 1901 році Другий фортепіанний концерт, який мав великий успіх, а згодом став одним з найпопулярніших фортепіанних концертів у світовій музичній літературі.

Незабаром Сергій Рахманінов прийняв запрошення на місце диригента в московському Большому театрі. Після двох сезонів вирушив у мандрівку Італією (1906), потім на три роки поселився в Дрездені, щоб повністю присвятити себе композиції. У 1909 році Рахманінов здійснив велике концертне турне у США і Канаді, виступаючи як піаніст і диригент. У 1912 р. Рахманінов став диригентом симфонічних концертів Московського філармонічного товариства й з неймовірним успіхом провів сезон, в одному з концертів якого була виконана його симфонічна поема «Дзвони».

Творчий шлях неодноразово перетинався з культурно-мистецьким життям Києва та інших міст України. 18 жовтня 1893 у Київському оперному театрі Сергій Рахманінов диригував своєю першою оперою — «Алеко». У рік київської прем'єри «Алеко» були видані романси Рахманінова за творами Тараса Шевченка у вільному перекладі російського поета Олексія Плещеєва — «Дума» й «Полюбила я на печаль свою». Менш відомою є обробка Сергія Рахманінова української народної пісні «Чоботи» для хору а капела. Ця обробка так і не була видана, її рукопис залишається в архіві у Москві.

Меморіальна дошка Сергію Рахманінову в приміщенні Київської консерваторії.

У 1910 році С. Рахманінов був відряджений Імператорським російським музичним товариством до Києва для ознайомлення зі станом справ у Київському музичному училищі. У своєму листі Головній дирекції ІРМТ від 19 квітня 1910 р. Рахманінов зазначав:

«Оскільки моя поїздка до Києва була пов'язана з клопотанням Київського училища про перейменування в консерваторію, то одразу ж додам, що я вважаю це клопотання цілком виправданим і сам охоче до нього приєднуюся... Постановка справи в училищі таку реформу виправдовує»[7]

Згодом (у 1913), музичне училище було реформоване у консерваторію.

Перебуваючи у Києві Рахманінов, на прохання свого друга та колеги музикознавця Олександра Оссовського[8], прослухав молоду співачку — киянку Ксенію Держинську. Розпізнавши у дівчині справжній талант, Рахманінов зробив багато для формування творчого шляху видатної оперної співачки.

С. Рахманінов неодноразово здійснював гастрольні тури в Україні. Зокрема у жовтні 1914 року С. Рахманінов дав концерти у кількох українських містах: у Києві, 21-го — в Одесі, 24-го — в Кременчуці, 25-го — в Полтаві, 26-го — в Харкові, 28-го — в Катеринославі.

С. Рахманінов

За спогадами двоюрідної сестри композитора, С. А. Сатіної, Рахманінов радісно сприйняв лютневу революцію, проте подальші події та безсилля Тимчасового уряду викликали у композитора почуття розпачу і тривоги.

Події жовтневої революції змусили Рахманінова прийняти рішення залишити батьківщину. На думку С. Рахманінова, Жовтневий переворот став «кінцем старої Росії», з поламанням старого ладу «мистецтва як такого бути не може», а життя без мистецтва для Рахманінова було б «безцільним».

22 грудня[9] С. Рахманінов з дружиною та двома дочками спішно від'їхав до Стокгольма.

Упродовж 1918 року Рахманінов гастролював у країнах Скандинавії, а 10 листопада 1918 оселився з сім'єю в Нью-Йорку та почав інтенсивну гастрольну діяльність, що тривала 25 років. У виборі роялів С. Рахманінов надавав перевагу фірмі Steinway & Sons, перші грамофонні записи С. Рахманінова здійснила фірма Томаса Едісона, а з 1920 року — Victor Talking Machine Company. Окрім сольних концертів Рахманінов упродовж багатьох років акомпанував російському басу Федору Шаляпіну. Він мав безпосередньо великий вплив на його творчий ріст і формування його як співака.

Через щільний графік гастролей, аж до 1926 року Рахманінов не писав значних творів; композиторська пауза, таким чином, тривала близько 10 років. Лише в 1926-27 роках з'явилися нові твори: Четвертий концерт для фортепіано з оркестром та Три російські пісні. Загалом упродовж життя за кордоном Рахманінов створив усього 6 творів, однак усі вони належать до вершин світової музики.

У 1941 році С. Рахманінов закінчив свій останній твір — «Симфонічні танці». Останні роки Рахманінова були затьмарені смертельною хворобою (меланома)[10]. Однак попри це, він продовжував концертну діяльність, припинену лише незадовго до смерті. Під час Другої Світової війни грошовий збір від одного зі своїх концертів передав у Фонд оборони СРСР зі словами: «Від одного з росіян посильна допомога російському народу в його боротьбі з ворогом. Хочу вірити, вірю в повну перемогу».[11]

Помер Сергій Васильович 28 березня 1943, в Беверлі Гіллз (штат Каліфорнія), похований на цвинтарі Кенсіко, неподалік Нью-Йорка.

С. Рахманінов (праворуч) та Ф. Шаляпін, кінець 1890-х

Ранній період — починався під знаком пізнього романтизму, успадкованого головно через стиль Чайковського (Перший Концерт, ранні п'єси). Однак уже в Тріо ре-мінор (1893), написаному в рік смерті Чайковського й присвяченому його пам'яті, Рахманінов дає приклад сміливого творчого синтезу традицій романтизму (Чайковський), «кучкистів», давньоросійської церковної традиції й сучасної побутової й циганської музики. Цей твір — один з перших у світовій музиці прикладів полістильових композицій — немов символічно проголошує наступність традиції від Чайковського — Рахманінову і вступ російської музики в новий етап розвитку. У Першій Симфонії принципи стильового синтезу були розвинені ще більш сміливо, що й стало однією із причин її провалу на прем'єрі.

Період зрілості відзначений формуванням індивідуального, зрілого стилю, заснованого на інтонаційному багажі знаменного співу, російської пісенності й стилю пізнього європейського романтизму. Ці риси яскраво виражені в знаменитих Другому Концерті та Другій Симфонії, у фортепіанних прелюдіях ор.23. Однак починаючи із симфонічної поеми «Острів Мертвих» стиль Рахманінова ускладнюється, що було викликано, з одного боку, звертанням до теми символізму й модерну, а з іншого боку — перетворюванням досягнень сучасної музики: імпресіонізму, неокласицизму, нових оркестрових, фактурних, гармонічних прийомів. Центральний твір цього періоду — грандіозна симфонічна поема «Дзвони» для хору, солістів й оркестру, на слова Едгара По в перекладі К. Бальмонта (1913). Яскраво новаторський, насичений небувало новими хоровими й оркестровими прийомами, цей твір вплинув на хорову й симфонічну музику XX століття. Тема цього твору характерна для мистецтва символізму, для того етапу російського мистецтва й творчості Рахманінова: у ньому символічно втілені різні періоди людського життя, що підводить до неминучої смерті; апокаліптична символіка Дзвонів, що несе ідею Кінця Світу, ймовірно вплинула на «музичні» сторінки роману Томаса Манна «Доктор Фаустус».

Пізній — «закордонний» період творчості — відзначений винятковою своєрідністю. Стиль Рахманінова складається із цілісного сплаву різних, часом протилежних стилістичних елементів: традицій російської музики — і джазу, давньоросійського знаменного співу — і «ресторанної» естради 1930-х рр., віртуозного стилю XIX століття — і твердої токатності авангарду. У самій різнорідності стильових передумов укладений філософський зміст — абсурдність, жорстокість буття в сучасному світі, втрата духовних цінностей. Твори цього періоду відзначені загадковою символікою, поліфонією значень, глибоким філософським підтекстом.

Значення композиторської творчості Рахманінова величезне: Рахманінов синтезував різні тенденції російського мистецтва, різні тематичні й стилістичні напрямки, об'єднавши їх під спільним знаменником авторського стилю. Композитор збагатив російську музику досягненнями мистецтва XX століття й був одним з тих, хто вивів національну традицію на новий етап. Рахманінов збагатив інтонаційний фонд світової музики інтонаційним багажем давньоруського знаменного розспіву. Його фортепіанна спадщина стала невід'ємною частиною репертуару піаністів усього світу. Рахманінов одним із перших зробив кроки до синтезу класичної традиції й джазу.

Значення виконавської творчості Рахманінова не менш вагоме: піаніст став еталоном для багатьох поколінь піаністів різних країн і шкіл. Зокрема Рахманінова вважав своїм кумиром видатний піаніст В. Горовиць. Піаніст Денис Мацуєв в інтерв'ю Володимиру Познеру сказав наступне: «Я вважаю, що як піаніст Рахманінов був один з найгеніальніших за весь період. Я думаю, що до нього навіть близько ніхто не наблизився.». В піанізмі Рахманінова знайшли втілення передові традиції російської фортепіанної школи — глибока змістовність виконання, увага до інтонаційного багатства музики, «спів на фортепіано» — імітація засобами фортепіано вокального звучання й вокальної інтонації. В той же час гра Рахманінова вирізнялась яскравою індивідуальністю і неповторністю, що була обумовлено впливом Рахманінова-композитора. Рахманінов-піаніст залишив еталонні записи багатьох творів світової музики, на яких вчаться багато поколінь музикантів.

• У перекладі Бориса Тена — Аріозо Ланчотто: З опери «Франческа да Ріміні»[13]
• У перекладі Максима Рильського — «Весняні води»[14]
• У перекладах Юрія Отрошенка[15]: «Бузок» («Сирень»), «Весняні води» («Весенние воды»), «Ніч печальна» («Ночь печальна»), «Нічого Бог забрати не забув» («Все отнял у меня»), «Полюбила я на печаль свою», «Сон», «Ти не співай мені сумних» («Не пой, красавица, при мне»), «Тут рай земний» («Здесь хорошо»), «У мене край вікна» («У моего окна»), «Я самотній ізнов» («Я опять одинок»).
• У перекладі Валентини Антонюк — «Острівець» («Островок»)
• У перекладі Валерія Яковчука — «Під брамою, де храм святий» (У врат обители святой)[16], «Смеркалось»[17], «Чекаю я» («Я жду тебя»)[18], «Христос Воскрес»[19], «Я нічого тобі не скажу»[20],
• У перекладі Максима Стріхи - опера «Франческа да Ріміні» (повністю)

• Алексеев А. Д. Сергей Рахманинов. Жизнь и творческая деятельность — М.: Музгиз, 1954.
• Асафьев Б. В. С. В. Рахманинов, [М.], 1945.
• Воспоминания о Рахманинове / Сост. 3. Апетян. — Т. 1, 2. — 4-е изд., М., 1974.
• С. В. Рахманинов. Сб. статей и материалов, М. — Л., 1947.
• С. В. Рахманинов и русская опера. Сб. статей, М., 1947.
• Молодые годы С. В. Рахманинова. Письма. Воспоминания, Л. — М., 1949.
• Понизовкин Ю. Рахманинов — пианист, интерпретатор собственных произведений, М., 1965.
• Брянцева В. Н. Сергей Рахманинов. — М.: Советская Россия, 1962.
• Брянцева В. Н. Фортепианные пьесы Рахманинова, М., 1966.
• Брянцева В. Н. Детство и юность Сергея Рахманинова, 2 изд., М., 1972.
• С. В. Рахманинов в Ивановке. Сб. материалов и документов, Воронеж, 1971.
• Келдыш Ю. Рахманинов и его время, М., 1973.
• Памяти С. В. Рахманинова. [Сб. воспоминаний], Нью-Йорк, 1946.
• Сергей Рахманинов. Альбом. / Сост. Е. Н. Рудакова, текст А. И. Кандинского. — М.: Музыка, 1988. ISBN 5-7140-0091-9
• Соловцов А. А. Сергей Рахманинов. — М.: Музыка, 1969.
• Ганзбург Г. Стилевой кризис Рахманинова: сущность и последствия // Музыкальная академия. — 2003. — № 3. — С. 171—173.
• Сергей Рахманинов: История и современность: Сб. статей. — Ростов-на-Дону, 2005. — ISBN 5-7509-1216-7.
• С. Рахманінов: на зламі століть. Вип. 3. / Под ред. Л. А. Трубнікової. — Харків, 2006.
• Ганзбург Г. О музыке Рахманинова : 2-е изд. — [Б. м.]: Издательские решения, 2015. ISBN 978-5-4474-0566-3
• Rachmaninoff's recollections told by Oscar von Riesemann, L. — N. Y., 1934.
• Bertensson S. and Leyda J., Sergei Rachmaninoff. A lifetime in music, N. Y., 1956.