Еліс Манро

Еліс Енн Манро (англ. Alice Ann Munro, нар. 10 липня 1931, Вінґем, Онтаріо, Канада) канадська письменниця, лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2013 рік та Букерівської премії, триразовий лауреат канадської премії генерал-губернатора в галузі художньої літератури.

Еліс Енн Манро
Alice Ann Munro
Портрет Еліс Манро
Ім'я при народженні англ. Alice Ann Laidlaw
Народилася 10 липня 1931(1931-07-10) (90 років)
Вінґем, Онтаріо, Канада
Громадянство  Канада
Діяльність письменниця
Alma mater Університет Західного Онтаріоd
Мова творів англійська
Роки активності 1950 — тепер. час
Жанр оповідання
Magnum opus Too Much Happinessd, Dear Lifed і Something I've Been Meaning to Tell Youd
Членство Американська академія мистецтв і наук і Королівське літературне товариство
Премії Міжнародна Букерівська премія
Нобелівська премія з літератури (2013)

 Еліс Манро у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Її батько — фермер Роберт Ерік Лейдлоу, мати — шкільна вчителька Енн Кларк Лейдлоу.

Еліс почала писати у підлітковому віці і опублікувала своє перше оповідання «Виміри тіні» у 1950 році під час навчання в університеті Західного Онтаріо (Western University), де вивчала англійську мову з 1949 року. У цей період вона працювала офіціанткою, на збиранні тютюну, в бібліотеці.

У 1951 покинула університет, вийшла заміж за Джеймса Манро, з яким разом вчилася і переїхала до Ванкувера. У них народилися доньки Шейла (* 1953), Кетрін (* 1955) і Дженні (* 1957), але Кетрін померла через 15 годин після народження.

У 1963 родина переїхала до Вікторії, де Еліс відкрила книгарню під назвою «Книги Манро». У 1966 році народилася донька Андреа.

Еліс Манро і Джеймс розлучилися у 1972 році. Еліс повернулася до Онтаріо і почала працювати в Університеті Західного Онтаріо.

1976 року одружилася з географом Джеральдом Фремліні. Подружжя переїхало на ферму неподалік від Клінтона, Онтаріо. Пізніше родина переїхала з ферми до міста.

Першу збірку Еліс Манро «Танок щасливих тіней» (1968) було високо оцінено, завдяки цьому Манро виграла премію генерал-губернатора, найвищу літературну премію Канади. Цей успіх закріпив твір «Життя дівчаток і жінок» (1971 рік), збірка взаємопов'язаних оповідань, яку іноді помилково називають романом[1].

У 1978 було опубліковано збірку «А хто ти, власне, така?». Ця книга дозволила Манро виграти премію генерала-губернатора вдруге.

У 1979-1982 вона подорожувала по Австралії, Китаю та Скандинавії, представляючи свою творчість.

У 1980 займала посаду письменника-резидента в Університеті Британської Колумбії та Квінслендському університеті.

У 1980-х і 1990-х роках публікувала збірки оповідань приблизно раз на 4 роки.

У 2002 її донька Шейла Манро опублікувала мемуари про своє дитинство і життя матері.

Історії Еліс Манро часто з'являються у таких виданнях як The New Yorker, The Atlantic, Grand Street, Mademoiselle та The Paris Review. Її останню збірку «Забагато щастя» було опубліковано у серпні 2009 року.

Її оповідання «Ведмідь перейшов через гору» було адаптовано для екрану режисером Сарою Поллі як кінофільм Без неї (у ролях Джулі Крісті та Гордон Пінсент). Фільм дебютував у 2006 році на кінофестивалі у Торонто. Фільм було висунуто на Оскар за найкращий адаптований сценарій, однак премію здобув інший фільм.

Книги

  • Танець щасливих тіней (англ. Dance of the Happy Shades) 1968 рік (лауреат премії 1968 р. генерал-губернатора Канади)
  • Життя дівчаток і жінок (англ. Lives of Girls and Women) 1971 рік
  • Щось я хотів сказати Вам (англ. Something I've Been Meaning to Tell You) 1974 рік
  • А хто ти, власне, така? (англ. Who Do You Think You Are?) 1978 рік (лауреат премії 1978 р. генерал-губернатора Канади)
  • Супутники Юпітера (англ. The Moons of Jupiter) 1982 рік (твір номіновано на премію генерал-губернатора Канади)
  • Прогрес любові (англ. The Progress of Love) 1986 рік (лауреат премії 1986 генерал-губернатора для художної літератури)
  • Друг моєї юності (англ. Friend of My Youth) 1990 рік (лауреат книжкової премії Trillium)
  • Відкриті секрети (англ. Open Secrets) 1994 рік (номіновано на премію генерал-губернатора)
  • Обрані сюжети 1996 рік
  • Любов доброї жінки (англ. The Love of a Good Woman) 1998 рік (переможець премії Гіллер 1998 року)
  • Ненависть, дружба, залицяння, закоханість, шлюб (англ. Hateship, Friendship, Courtship, Loveship, Marriage) 2001 рік
  • Любов не пропадає 2003 рік
  • Вінтаж Манро 2004 рік
  • Утікач (англ. Runaway) 2004 (переможець премії Гіллер 2004 року)
  • Віднесені: збірка оповідань 2006 рік
  • Краєвид з Кесел Рок (англ. The View from Castle Rock) 2006 рік
  • Забагато щастя (англ. Too Much Happiness) 2009 рік
  • Дороге життя (англ. Dear Life) 2013 рік

Переклади українською

Відгуки

  • Маргарет Етвуд: «Наш Чехов».
  • Андрій Курков: «Еліс Манро в основному відома як новелістка, проте до кожного оповідання вона вносить стільки ж глибини, мудрості і влучності, скільки поміщається в об'ємних романах»[3].

Література

  • Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
  • Hooper, Brad. The Fiction of Alice Munro: An Appreciation. Greenwood, 2008. 169 p.
  • Alice Munro. (Bloom's Modern Critical Views). 2009. 210 p.

Посилання

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.