Еме Жаке

Протягом чотирьох років Жаке працював з «Ліоном», де закінчив свою ігрову кар'єру. 1980 року очолив «Бордо», з яким за дев'ять років виграв три чемпіонства та два кубка країни, а також двічі доходив до півфіналів європейських турнірів. З 1989 по 1991 роки працював у скромніших клубах: «Монпельє» та «Нансі».

1992 року Жаке було призначено помічником тренера національної збірної Франції Жерара Ульє. Після того як збірна не пройшла кваліфікацію на чемпіонат світу 1994 року, Еме було тимчасово призначено виконуючим обв'язки головного тренера. Після вдалої серії товариських матчів, зокрема перемоги на Італією в Неаполі в лютому 1994 року, Жаке було надано статус головного тренера збірної.

Жаке обрав капітаном команди Еріка Кантона, який у той час добре виступав у англійській Прем'єр-лізі. Але в січні 1995 року Кантона вдарив вболівальника «Крістал Пелес», за що його на рік дискваліфікували від міжнародних матчів. Так як Ерік був один зі ключових гравців команди, Жаке змушений був оновлювати склад збірної, запрошуючи молодих гравців, серед яких були Зінедін Зідан, Ліліан Тюрам, Крістіан Карембьо. Деякі вболівальник були незадоволені діями наставника збірної, але тим не менш команда кваліфікувалась на чемпіонат Європи 1996 року.

На турнірі Франція дійшла до чвертьфіналу, поступившись Чехії в серії післяматчевих пенальті[1], що показало, що в команди є майбутнє і без ветеранів, таких як Ерік Кантона, Жан-П'єр Папен і Давід Жинола. Гарний виступ на чемпіонаті дозволив Жаке привернути до себе прихильність ЗМІ та вболівальників [2].

Під час товариських матчів після Євро-1996 збірна Франції показувала занадто оборонний футбол, за що її та головного тренера одразу почали критикувати, говорячи, що в такої команди немає шансів на майбутньому чемпіонаті світу. Жаке ігнорував напади преси, зосередившись на вдосконаленні гри збірної.

Недовіра до головного тренера збірної продовжувала збільшуватись. У травні 1998 року замість списку з двадцяти двох чоловік, які б мали грати на чемпіонаті світу, Еме дав список з двадцяти восьми футболістів. Після чого щоденна газета «L'Équipe» написала, що Жаке не той тренер, що може привести команду до перемоги.

Однак з початком кваліфікаційного раунду до світової першості стало зрозуміло, що гра збірної добре налагоджена, і, незважаючи на травми та дискваліфікації, була стабільною. 12 липня 1998 року у фіналі чемпіонату світу Франція впевнено перемогла Бразилію з рахунком 3-0 [3].

Увечері в день перемоги Жаке оголосив, що покидає місце головного тренера збірної. Замість цього він став технічним директором команди. На цій посаді він пробув до 31 грудня 2006 року, аж поки його не замінив Жерар Ульє.

Зараз Жаке офіційно знаходиться на пенсії. У Сай-су-Кузан, його рідному місті, названо стадіон його іменем. У червні 2009 року він оголосив про свою підтримку місту Аннесі в боротьбі за проведення Олімпійських ігор 2018 [4].

«Сент-Етьєн»

• Чемпіон Франції: 1964, 1967, 1968, 1969, 1970
• Володар кубка Франції: 1962, 1968, 1970

«Бордо»

• Чемпіон Франції: 1984, 1985, 1987
• Володар кубка Франції: 1986, 1987

Збірна Франції

• Чемпіон світу: 1998

• Найкращий тренер десятиліття (1990—1999) (Berlin-Britz)[5][6]