Ендеберя Віктор Тихонович

Народився Віктор Ендеберя в селі Никофорівка, нині Бахмутського району Донецької області.

Про своє незвичне прізвище пише в гумористично-автобіографічному етюді

	І я вважаю, що прізвище моє – чистісінької води українське. На доказ цього… Пригадайте хоча б з усної народної творчості «Думу про козака Ганджу Андеберю». - Звісно, наше прізвище українське, плем’яш, - завжди неквапом викладав мені свій варіант версії прізвища дядько Степан. - А походить воно ні від чого іншого, як від слова – дебелий. Адже Ендебері, окрім тебе, пуголовка, звичайно, хлопці нівроку дебелі-таки.
— Віктор Ендеберя[1]

Після закінчення середньої школи вступив на агрономічний факультет до Харківського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва, який закінчив в 1966 році. Працював на керівних посадах у сільському господарстві.

Віктор Тихонович до останнього не зраджує своїй першій професії агронома , бо, як він любив повторювати:

	Тільки працюючи з людьми, слухаючи їх розповіді, часом веселі і дотепні, впевнений, що ніколи не вичерпаю запасу тем, котрі щодня занотовую до блокнота.
— Віктор Ендеберя[2]

Раптово помер 1 жовтня 2001 року, похований в селі Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області.

Віктор Ендеберя починає друкуватись з 1965 року, дебютував 28 листопада у газеті «Соціалістична Харківщина» з гуморескою "Паличка до нуля".[3] Згодом друкується в часописах «Перець», «Україна», «Прапор».

Член Національної спілки письменників України з 1978 року.[4]

В доробку автора 16 збірок гумору і сатири. Перша збірка «Свати» вийшла друком в Києві 1974 року. Книги виходять в світ в популярній бібліотеці часопису «Перець» та харківському видавництві «Прапор». Окремі твори перекладено російською та чеською мовами.

Віктор Тихонович лауреат Літературної премії імені Остапа Вишні (1994).

Український гуморист-прозаїк Іван Сочинець так характеризує творчість автора[5]:

Віктор Ендеберя… здобував вищу агрономічну освіту. Отож сіяти, плекати, вирощувати для нього – діло звичне. І в гуморі він, на відміну від деяких колег по сатиричному цеху, захоплених синтетикою, любить сіяти і вирощувати живе, природне близьке людям слово. Теми і герої його невеличких новелок – невигадані й «не вимучені» уявою. Вони реальні. З міста й села, з виробництва й сім’ї. Ті що довкола нас.

Лауреат Літературної премії імені Остапа Вишні (1994)[6]

Збірки сатири та гумору:

• Свати (1974)
• Генеральна репетиція: Гуморески. – Х.: Прапор, 1977. – 77 с.
• Щаслива пора (1978)
• Заєць на перелазі: Гуморески. – Х.: Прапор, 1980. – 97 с.
• Вічна ручка (1983)
• Два відра диму (1983)
• Безплатна стрижка: Гуморески. – Х.: Прапор, 1986. – 143 с.
• Два відра диму: Гуморески. – Х.: Прапор, 1988. – 143 с.
• Жертва традиції (1988)
• Перша заповідь (1989)
• Дострибався...: Гуморески. – Х.: Прапор, 1990. – 160 с.
• Сатира і гумор (1993)
• Витребеньки студентської юності (1994)
• Салага, або Тисяча й одна ніч... до дембеля: Повісті. – Х.: Майдан, 1997. – 295 с.
• Димар; Не від того: [Гуморески] // Україна. – 1982. – № 40. – С. 21.
• Сто: одна з робіт; А було ж...: [Гуморески] // Прапор. – 1984. – № 4. – С. 128.
• І коли?; У нашому місті: [Гуморески] // Прапор. – 1987. – № 2. – С. 190–191

• Віктор Ендеберя // Письменники Радянської України. 1917–1987: Біобібліогр. довід. – К., 1988. – С. 209.
• Віктор Ендеберя: [Некролог] // Літ. Україна. – 2001. – 25 жовт. – С. 12
• Домніч О. Шануємо і пам’ятаємо видатного земляка // Вісті Дергачівщини. – 2014. – 1 лют.
• Дорошенко В.О. Ендеберя Віктор Тихонович / В.О.Дорошенко // Українська літературна енциклопедія. – К., 1990. – Т. 2. – С. 148.
• Ендеберя Віктор Тихонович // Хрестоматія з літератури рідного краю. – Х., 2001. – С. 393.
• Лауреати премії ім. О.Вишні: [Серед нагороджених харк. сатирик В.Ендеберя] // Літ. Україна. – 1994. – 17 берез.