Енджі Дікінсон

Енджі Дікінсон (англ. Angie Dickinson, 30 вересня 1931, Кулм, США) — американська акторка. Вона розпочала свою кар'єру на телебаченні, з'являючись у багатьох серіалах-антологіях у 1950-х роках, а потім отримала свою проривну роль у фільмі Gun the Man Down (1956) з Джеймсом Арнессом і вестерн-фільмі «Ріо-Браво» (1959), за який вона отримала премію «Золотий глобус» за найкращий дебют акторки.

Енджі Дікінсон
Angie Dickinson
Зображення
Дата народження 30 вересня 1931(1931-09-30)[1][2][…] (90 років)
Місце народження Кульм, Ламур, Північна Дакота, США
Громадянство  США
Alma mater Glendale Community Colleged, Immaculate Heart Colleged і Bellarmine-Jefferson High Schoold
Професія Акторка
Кар'єра 1954—2009
Нагороди

зірка на голлівудській Алеї слави

Премія «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль у телесеріалі — драма (1975)

премія «Золотой глобус» новій зірці року — акторкиd (1960)

IMDb ID 0001141
 Енджі Дікінсон у Вікісховищі

Раннє життя

Дікінсон, друга з чотирьох доньок, народилася 30 вересня 1931 року як Анджелін Браун (сім'я та друзі її називали «Енджі»)[3]. у місті Кульм, Північна Дакота, донька Фредеріки (уроджена Гер) і Лео Генрі Брауна[4]. Її сім'я походила з німців з Росії, а вона виховувалася католичкою[5]. Її батько був видавцем і редактором міської газети, працював на Kulm Messenger та Edgeley Mail[6]. Вона закохалася в кіно в ранньому віці, оскільки її батько також був кінооператором єдиного в місті кінотеатру, поки той не згорів[7].

У 1942 році, коли їй було 10 років, родина Браунів переїхала до Бербанк, Каліфорнія,[8] де Енджі відвідувала середню школу Беллармін-Джефферсон, яку закінчила в 1947 році у віці 15 років. Минулого року вона виграла конкурс есе Sixth Annual Bill of Rights. Потім вона навчалася в коледжі Immaculate Heart в Лос-Анджелесі та в громадському коледжі Глендейла, де до 1954 року вона здобула вищу освіту у галузі бізнесу. За прикладом свого батька-видавця вона мала намір стати письменницею. Будучи студенткою в 1950—1952 роках, вона працювала секретарем на аеровокзалі Lockheed в Бербанку (тепер аеропорт Боба Гоупа) і на заводі запчастин. Вона стала Енджі Дікінсон в 1952 році, коли вийшла заміж за футболіста Джина Дікінсона.

Кар'єра

Початок кар'єри

Дікінсон посіла друге місце на місцевому попередньому конкурсі «Міс Америка», і це привернуло увагу кастинг-агента, який дав їй місце як одна з шести танцівниць на The Jimmy Durante Show[9]. Викриття привернуло її увагу продюсера телевізійної індустрії, який попросив її подумати про акторську кар'єру. Вона вивчала ремесло, а через кілька років NBC звернулась до неї, щоб вона була запрошеною зіркою в ряді різноманітних шоу, включаючи The Colgate Comedy Hour. Незабаром вона зустріла Френка Сінатру, який став другом на все життя. Пізніше вона отримала роль дружини Сінатри у фільмі «Одинадцять друзів Оушена» (1960).

Напередодні Нового року 1954 року Дікінсон дебютувала на телебаченні в серії «Дні у Долині Смерті». Це призвело до ролей у таких творах, як Matinee Theatre (вісім серій), Buffalo Bill, Jr., City Detective, It's a Great Life (дві серії), Grey Ghost, General Electric Theatre, Broken Arrow, The People's Choice (двічі), Meet McGraw (двічі), Northwest Passage, «Димок зі ствола», The Virginian, Tombstone Territory, Cheyenne та The Restless Gun.

Виконавиця головних ролей

Проривна роль на великому екрані Дікінсон відбулася у фільмі Говарда Гоукса «Ріо Браво» (1959), у якому вона зіграла кокетливу азартну гравчиню на ім'я «Фітерс», якого приваблює міський шериф, якого грає кумир дитинства Дікінсона Джон Вейн. У фільмі разом знялися Дін Мартін, Рікі Нельсон і Волтер Бреннан. Коли Гоукс продав свій особистий контракт з нею великій студії без її відома, вона була незадоволена. Тим не менш, Дікінсон стала однією з найвидатніших виконавиць головних ролей наступного десятиліття, починаючи з The Bramble Bush з Річардом Бертоном.

Особисте життя

Дікінсон була одружена з Джином Дікінсон, колишнім футболістом, з 1952 по 1960 рік. Під час свого першого шлюбу Дікінсон подружилася з Джоном Кеннетом Ґелбрейтом і Кетрін Ґелбрейт.

У неї були романи з Френком Сінатрою та, як повідомляється, Джоном Ф. Кеннеді[10][11]. Вона заперечувала роман з Кеннеді[7] або відмовлялася обговорювати цю тему[12].

Дікінсон зберегла своє заміжне ім'я після першого розлучення. Вона вийшла заміж за Берта Бакарака в 1965 році. Вони залишалися подружньою парою протягом 15 років, хоча наприкінці шлюбу у них був період розлуки, протягом якого вони зустрічалися з іншими людьми[13][12].

У 1980-х у Дікінсон були стосунки з Гленном Фордом[14].

У 2006 році в інтерв'ю NPR Дікінсон заявила, що вона демократ[15]. Вона агітувала за президентську кампанію Кеннеді в 1960 році[6][12].

Вибіркова фільмографія

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Internet Broadway Database — 2000.
  3. Angie Dickinson. Biography.com. April 2, 2014. Архів оригіналу за August 1, 2017. Процитовано June 1, 2017.
  4. Full text of "Hankinson news : marriage and death announcement extractions from the Hankinson News, Hankinson, Richland County, North Dakota". Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 6 червня 2015.
  5. Sheridan, Patricia (13 липня 2009). Patricia Sheridan's Breakfast With ... Angie Dickinson. Pittsburgh Post-Gazette. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 15 травня 2010. «Also I came from a German Catholic family in the Depression era.»
  6. Kashner, Sam (January 2008). A Legend with Legs. Vanity Fair. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Also, Report of the County Chairman by James Michener
  7. «I grew up going to movies, my daddy was the projectionist, so we got in for free.» Interview with Mo Rocca for profile on CBS Sunday Morning, aired February 24, 2019.
  8. Morehouse, Ward (4 грудня 1963). Angie Dickinson gives herself 2 years to become top star. Deseret News ((Salt Lake City, Utah)). NANA. с. B9.
  9. Kashner, Sam (1 січня 2008). A Legend with Legs. Vanity Fair. Процитовано 29 листопада 2019.
  10. Connelly, Sherryl (31 березня 2013). Frank Sinatra did it his drunken, sex-crazed violent way, Paul Anka writes in new book filled with sordid details of Ol' Blue Eyes. New York Daily News. Процитовано 17 травня 2019.
  11. Lumenick, Lou (26 березня 2015). How Sinatra picked up Angie Dickinson in his dressing room. New York Post. Процитовано 17 травня 2019.
  12. Ames, Wilmer (27 листопада 1978). Angie Keeps on Going. People (EN). Процитовано 22 липня 2020.
  13. Showtimes, reviews, trailers, news and more — MSN Movies. Архів оригіналу за 7 травня 2008. Процитовано 6 червня 2015.
  14. Remembering Glenn Ford at 100.
  15. 'Police Woman' Angie Dickinson. National Public Radio (NPR). 26 травня 2006. Архів оригіналу за October 1, 2015. Процитовано 30 вересня 2015.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.