Енедвайт

Це місце від початку мало назву Віньялонде або Нова гавань та було засноване майбутнім нуменорським королем Алдаріоном у гирлі річки Ґватло на початку Другої Епохи. То був перший опорний пункт нуменорців у Середзем'ї, який від початку замислювався лише як корабельний верф та склад деревини, яка заготовлялася у навколишніх лісах Гільдією Мореплавців для кораблебудівної промисловості Нуменору. Однак пізніше Віньялонде перетворилася на гавань, яка згодом зіграла важливу роль у Війні з Сауроном у 1693-1701 роках Другої Епохи. Місцеві мешканці (пращури горців Сірого Краю) були досить численними та войовничими, однак жили у навколишніх лісах окремими громадами, які не мали єдиного правителя. Вони побоювалися нуменорців та не ворогували з ними до того часу, поки вирубка місцевих лісів у Енедвайті та Мінгіріаті не сягнула катастрофічних меж. Тоді неабияк розлючені тубільці почали влаштовувати нуменорцям засідки, а їхні невеликі загони стрімкими миттєвими нападами завдавали Віньялонде чималої шкоди, підпалюючи склади з деревиною та навколишні ліси.

У часи війни Ельфів з Сауроном у середині Другої Епохи Віньялонде перетворилася на дуже добре укріплене поселення, і її назву по закінченню тисячоліття було змінено на Лонд-даер, Велика Гавань. Лонд-даер була одним з двох місць висадки нуменорських військ у Еріадорі, які прийшли на допомогу Ельфам близько 1700 року Другої Епохи.

Після війни корабельні Верфи Лонд-даер потерпали від нестачі деревини, оскільки Сауронові війська спалили майже усі ліси, які залишалися ще у Енедвайті та Мінгіріаті. Через це гавань утратила своє колишнє стратегічне значення, і нуменорці у гонитві за багатствами, звернули свої погляди на південь, де заснували нові гавані Пеларґір та Умбар. Через це назву гавані у Лонд-даері, яка тепер перетворилася лише на одну з багатьох гаваней Середзем'я, було у черговий раз змінено на Лонд-даер Енед (синд. Lond-daer Enedh, Велика Серединна Гавань) - бо ж розташовувалася вона між Сірими Гаванями на півночі та нещодавно заснованим Пеларґіром на півдні. Не зважаючи на це, нуменорці усе ще продовжували плавати по Ґватло аж до самого Тарбаду.

Після Падіння Нуменору Еленділ заснував Королівство Арнор у землях на північ від Лонд-даер, але саму гавань було закинуто, і вона поступово перетворилася на руїни. Замість неї головним містом краю став Тарбад. Утім древні руїни Лонд-даер усе ще можна було побачити навіть наприкінці Третьої Епохи у Енедвайті та на тогочасних мапах Середзем'я.

Тарбад (синд. Tharbad, Перехрестя) — місто на південному заході Еріадору. Спочатку це був форт, збудований нуменорцями біля броду на Ґватло, де сходилися Південна та Північна дороги. Місцевість навколо Тарбаду була рівнинною та болотянистою, і тому до падіння Арнору та Смертельної моровиці у Ґондорі обидва королівства збудували та підтримували у порядку Тарбадський міст та дамби по обидва боки Мітейтеля та Ґватло, якими пролягав шлях болотистими рівнинами Мінгіріату та Енедвайту. Після занедбання Лонд-даер у Тарбаді було збудовано порт, здатний приймати морські та річкові кораблі, а для охорони мосту через Ґватло на обох берегах на великих дамбах збудували дві фортеці. До сімнадцятого століття Третьої Епохи у Тарбаді знаходився значний гарнізон, який складався з воїнів, матросів та будівничих. Однак після Смертельної моровиці усі навколищні землі опустіли та перетворилися на пустку. У Повісті літ сказано, що Тарбад було зруйновано та залишено 2912 року Третьої Епохи, коли великі повені сплюндрували Мінгіріат та Енедвайт. У часи подорожі Боромира наприкінці Третьої Епохи з Мінас-Тіріта до Рівендолу від дороги поблизу Тарбада лишилися тільки напівзруйновані гаті, якими (з небезпекою для життя) можна було дістатися руїн міста, та уламки стародавнього Тарбадського мосту.