Енні Лондондеррі

Енні народилася 1870 року в Латвії[3], її справжнє ім'я Анна Коен.[4] Крім неї було ще двоє старших дітей — сестра Сара та брат Беннетт.[5] У 1875 році її сім'я переїхала до Бостона у США[5], де вона, п'ятирічна дитина, отримала американське громадянство.[3][6]

У 1887 році батьки Енні померли. Її старша сестра Сара на той момент вже була заміжня і жила в іншому штаті, тому турботу про молодших брата (10 років) і сестру (8 або 9 років) взяли на себе 17-річна Енні та її 20-річний брат Беннетт[6].

У 1888 році Енні Лондондеррі одружилася з Саймоном Копчовським, дрібним торговцем[5], і взяла подвійне прізвище — Коен Копчовська. У наступні чотири роки вона народила трьох дітей[3]. У той час як Саймон, побожний ортодоксальний єврей, відвідував синагогу і вивчав тору, Енні продавала рекламу в декількох бостонських газетах.

У 1894 році колишній гарвардський студент, який взяв псевдонім Пол Джонс, заявив, що тренується, бо побився об заклад, здійснити подорож навколо світу на велосипеді. За його словами, ставка в його суперечці була 5 000 доларів. Однак два тижні потому виявилося, що ніякого спору не було і новина була підробленою. Однак, вона породила інший спір між двома багатими бостонскими чоловіками. Було поставлено 20 000 доларів проти 10 000 на те, що жодна жінка не зможе об'їхати на велосипеді навколо світу за 15 місяців. Найімовірніше одним з учасників парі був лікар Альберт Рідер, а іншим полковник Альберт Поуп, власник фабрики, яка, крім іншого, виробляла велосипеди.

На той час (1890-ті роки) велосипед став дуже популярним транспортом, в тому числі серед жінок, тому що забезпечував їм можливість вільнішого пересування. Широке поширення велосипедів змінило моду: від важких матеріалів і довгих спідниць жінки перейшли на легкі тканини і шаровари. Жінка на велосипеді стала символом емансипації[7]. Крім цього, кількома роками раніше Томас Стівенс став першим чоловіком, що об'їхав велосипедом навколо світу[8].

У Енні Копчовської було мало шансів взяти участь у цій суперечці: вона ні разу в житті не їздила на велосипеді, була невисокою і худою і, до того ж, мала єврейське прізвище свого чоловіка, коли в місті були антисемітські настрої. До того ж вона була заміжня і з трьома маленькими дітьми (5-ти, 3-х і 2-х років). Однак її сім'я потребувала грошей. Тоді Енні знайшла спонсорів — компанію Londonderry Lithia, які заплатили їй 100 доларів за те, що на її велосипеді буде розміщений плакат з їхньою рекламою, а Енні буде представлятися як «Енні Лондондеррі» протягом всієї поїздки. Енні купила 19-кілограмовий жіночий велосипед (при цьому вона важила приблизно 45 кг) і вирушила у навколосвітню подорож.

Близько 11 годин ранку 27 червня 1894 року 24-річна Енні почала свою подорож з Капітолії штату Массачусетс. На жінці була довга спідниця, корсет і блузка з високим коміром. Крім того у Енні були змінний одяг і револьвер. На своєму шляху до першої точки призначення - Чикаго, вона проклала маршрути, зазначені в туристичних довідниках: в них була інформація про відстані, дорожні умови та готелі, які роблять знижки велосипедистам. Завдяки гарним погодним умовам Лондондеррі щодня долала від 13 до 16 км.

До моменту свого прибуття в Чикаго 24 вересня Енні схудла приблизно на 9 кг і втратила бажання продовжувати поїздку. Наближалася осінь, а їй було необхідно перетнути гори Сан-Франциско до першого снігу, що було неможливо. Енні вже збиралася повернутися до Бостона, коли велосипедна компанія Sterling Bicycle Co. запропонувала спонсорувати її поїздку. Компанія подарувала Енні чоловічий велосипед з написом «The Sterling» на рамі. У цієї моделі була одна передача і відсутні гальма, зате вона була на 9 кг легша від попереднього велосипеда Енні. Лондондеррі також переодяглася спочатку з спідниці в шаровари, а згодом і зовсім перейшла на чоловічі костюми для верхової їзди.

Змінивши одяг і велосипед на більш зручні, Енні була сповнена рішучості завершити задумане і виграти парі, навіть незважаючи на те, що їй залишалося всього 11 місяців з 15. Вона досягла Нью-Йорка і звідти сіла на лайнер, що плив до Франції. 3 грудня вона зійшла на берег і тут же зіткнулася з проблемами. Її велосипед і гроші конфіскували на митниці, а французькі газети публікували образливі статті, що висміювали її зовнішній вигляд. Їй вдалося подолати бюрократичні перепони, повернути свої речі і продовжити поїздку. Незважаючи на затримки і погану погоду, через два тижні після висадки на берег Лондондеррі прибула до Марселя. Одна її нога була перев'язана, а сама вона спиралася на кермо через травми, отримані в дорозі.

Енні покинула Марсель на пароплаві. У неї залишалося всього 8 місяців, щоб завершити подорож. Парі не передбачало мінімальну дистанцію, яку вона зобов'язана проїхати, тому Енні подорожувала по морю, зупиняючись в різних країнах і здійснюючи там одноденні поїздки.

9 березня 1895 року Енні відплила від берегів Японії і 23 березня досягла Сан-Франциско. В Ель-Пасо вона і ще кілька велосипедистів потрапили в аварію і мало не загинули, а в Айові Енні зламала зап'ястя і частину поїздки проїхала в гіпсі.

12 вересня 1895 року, через 15 місяців після відбуття, Лондондеррі прибула до Чикаго в компанії двох велосипедистів, яких зустріла в Айові. Завядки цьому Енні вдалося виграти парі і отримати 10 000 доларів від переможеного. Журнал New York World назвав присвячену їй статтю «Найнезвичайніша подорож, коли-небудь здійснена жінкою».

Енні була талановитою підприємницею і оповідачкою. Її поїздка стала можливою лише завдяки тому, що вона привернула увагу ЗМІ і, відповідно, спонсорів, які хотіли, щоб на її велосипеді висіла їх реклама. А під час подорожі вона давала лекції, розповідаючи про свої пригоди, при цьому часто вигадуючи деталі, таким чином створюючи потрібний їй образ. Ці історії привернули ще більшу увагу ЗМІ, збільшивши її популярність. Наприклад, у Франції Енні розповідала, що вона сирота, яка отримала багату спадщину, випускниця Гарварду, працелюбна і племінниця сенатора США. А коли Лондондеррі була в США, вона розповідала, як разом з німецькою королівською родиною полювала на тигрів в Індії, а в Японії потрапила у в'язницю з кульовим пораненням. Так Енні вдалося створити з себе бренд, який успішно продавався[3] .

Енні також продавала свої світлини, автографи та сувеніри[3]. Після повернення додому Енні прийняла пропозицію написати статтю про свої пригоди, а потім переїхала до Нью-Йорка, щоб продовжити кар'єру журналістки. У її першій статті говорилося: «Я журналістка і „нова жінка“, якщо цей термін передає мою віру в те, що я можу робити все те ж саме, що і чоловіки».[9]