Енн Бенкрофт

Енн Бенкрофт, уроджена Анна Марія Луїза Італьяно, народилась в Бронксі, Нью-Йорк, у родині італійських емігрантів: телефонного оператора Майкла Італьяно (1906—2001) та швачки Мілдред ДіНаполі (1908—2010). Енн спершу отримала католицьке виховання та закінчила середню школу в Бронксі в 1948 році, а потім навчалась в Американській академії драматичного мистецтва та в Акторській студії Лі Страсберга в Нью-Йорку.

Енн Бенкрофт

Початок акторської кар'єри Енн Бенкрофт у Голлівуді не був блискучим: вона покинула Голлівуд через погану якість ролей і повернулася в Нью-Йорк. У 1952 році акторка підписала контракт з компанією «20th Century Fox» і стала зніматися на телебаченні під псевдонімом Анна Марно. Та для кіно такий псевдонім був дуже специфічним і кіностудія запропонувала Енн на вибір кілька псевдонімів і вона вибрала Бенкрофт, що здалося дівчині благородним.

Її дебютним фільмом став кінофільм «Не треба стукати». Після кількох ролей у фільмах категорії «В» молода акторка в 1958 році йде на Бродвей і отримує свою першу премію Тоні за виставу «Двоє на гойдалці», де зіграла разом з Генрі Фондою. За цим послідували сценічна і кіноверсія «Створи чудо», і «Оскар» за найкращу жіночу роль. У 1962 році вона успішно виступила на Бродвеї в постановці «Матінка Кураж та її діти» за п'єсою Бертольта Брехта[8].

У 1961 році на репетиції вар'єте-шоу Перрі Комо, Бенкрофт познайомилася з режисером і продюсером Мелом Бруксом, за якого через три роки вийшла заміж. У 1972 році у них народився син Максиміліан, що став письменником і сценаристом.

Другу номінацію премії Американської кіноакадемії Енн Бенкрофт отримує в 1965 році; згодом акторка ще чотири рази номінувалася на престижну нагороду американської Академії кіномистецтва.

У 1967 році Енн Бенкрофт зіграла одну з найвідоміших своїх ролей в кіно — місіс Робінсон в драмі Майка Ніколса «Випускник». Це був фільм, що став ключовим для 60-х років, свою першу велику роль тут зіграв молодий Дастін Хоффман. Енн грає роль подруги матері наївного випускника коледжу, яка методично домагається любові ровесника власної дочки. Про цю роль Енн сама в декількох інтерв'ю говорила, що роль затьмарила всі її інші роботи і принесла акторці премію «Золотий глобус», а також номінації на «Оскар» і «BAFTA». Проте, характерним образом акторки стає роль «літньої жінки», хоча Бенкрофт була всього на шість років старшою за Дастіна Хоффмана.[9]

Мел Брукс та Енн Бенкрофт (1991)

У 1980 році Енн Бенкрофт дебютувала як режисер і сценарист у фільмі «Товстун» з Домом Делуїзом у головній ролі. У 1981 році акторку затвердили на роль Джоан Кроуфорд у фільмі «Мамочко, дорога», але після кількох годин зйомок акторка відмовилась від зйомок і була замінена акторкою Фей Данауей. Бенкрофт також відмовилася від ролі Аврори Грінвей у фільмі «Мова ніжності» (1983), який у результаті отримав п'ять премій «Оскар», причиною стала гра в кінокартині «Бути чи не бути», де продюсером був її чоловік.

Мел Брукс також був одним з творців фільмів «Людина-слон» (1980) і «Черінг Кросс Роуд, 84» (1986), де одну з головних ролей зіграла Енн Бенкрофт, а крім цього виступив режисером комедійних фільмів «Німе кіно» (1976) і «Дракула, мертвий і задоволений цим» (1995), у яких його дружина виконала невеликі ролі. У той же час акторка періодично з'являлася на телебаченні, де за телефільм «Енні: Жінки в житті чоловіка» удостоїлася премії «Еммі», ставши при цьому однією з небагатьох акторок, які отримали провідні нагороди за ролі в кіно («Оскар» і «Золотий глобус»), театрі («Тоні») і телебаченні («Еммі»).

Могила Енн Бенкрофт

Енн Бенкрофт померла 6 червня 2005 від раку матки в одному з госпіталів Нью-Йорка у віці 73 років. Її смерть стала несподіванкою навіть для багатьох її друзів, оскільки вони і не підозрювали, що акторка була смертельно хвора. Акторку поховали на цвинтарі в селі Валгалла в штаті Нью-Йорк поруч з батьком.

За свій внесок у кіномистецтво Енн Бенкрофт удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави[9].