Ентоні Ешлі Купер, 3-й граф Шефтсбері

Природа є гармонійним цілим, що включає в себе і людську природу. Ця єдність пізнається творчою діяльністю людини в науці, мистецтві, філософії; вона пізнається в гармонійному устрої світобудови, в естетичному почутті порядку.

Поняття добра у Шефтсбері включено не тільки в систему суспільних відносин, але застосовується і до природи в цілому. Критерієм, за яким Шефтсбері визначає добро, є його служіння загальному, сприяння «благоденству» світобудови. Світ постає як ієрархічна упорядкована система підкласів, які в сукупності становлять єдине ціле так, що самостійно взята істота, будучи благодійною і сприяючи процвітанню свого роду, сприяє також і благоденству Цілого. Тобто, гармонує з Цілим — добра, не гармоніює — зла; або добро — природне, зло — неприродне тощо. Добро, таким чином, є якість, властива не тільки людині, але й будь-якій доцільній істоті і визначається своїм ставленням до цілого. Людину відрізняє моральність і здатність бути доброчесною, або, іншими словами, здатність вибирати між добрим і поганим. Це можливо завдяки здатності утворювати загальні поняття зовнішніх речей і, головне, внутрішніх схильностей, уподобань і почуттів.

Будь-яка дія збуджується почуттям, або схильністю, як каже Шефтсбері, тоді як розум сам по собі не може бути побудником і достатньою причиною вчинку. Схильність же може бути доброчесною або хибною, і та і інша проявляються у людини, але, завдяки нашим рефлективним здібностям, ми можемо формувати ставлення до схильностей (почуттів) як до добрих так і до поганих. Тобто, нам притаманна здатність формувати загальне поняття схильності чи ідею почуття, яка і підказує нам правильність тих чи інших намірів, справедливість або несправедливість вчинків тощо.

Шефтсбері називає цю здатність «почуттям справедливого і несправедливого», або «моральним почуттям». Моральне почуття — це вроджене почуття симпатії до добра і антисимпатії до зла. Моральне почуття, будучи розвиненим в людині освітою і постійним застосуванням, утворює позитивне ставлення до тих схильностей, які сприяють благоденству суспільства, а через нього і світобудови в цілому, і негативне щодо до тих схильностей, які применшують його.

Шефтсбері називає три види схильностей (мотивів), які можуть стати причиною вчинку:

• громадські або природні, тобто такі, які ведуть до загального блага;
• егоїстичні, теж природні, але проводять до особистого блага;
• неприродні нахили, які не ведуть ні до загального, ні до приватного блага (ненависть, злоба).

Моральність полягає в збалансованому співвідношенні громадських та егоїстичних нахилів. Разом з тим він відзначає, що для людини природно поєднувати егоїстичні і суспільні інтереси, оскільки доведені до крайності одні з них згубними для людини.

Кінцева мета людського існування — доброчинність. Бути доброчесним означає бути щасливим. Тут зіграв свою роль вплив на Шефтсбері стоїцизму. Поділяючи задоволення тіла і задоволення розуму, він укладає, що людина щаслива залежно від задоволень розуму, а не тіла, і добродійне життя є безсумнівним способом досягти духовної автономності і щастя. Доброчесна людина, за Шефтсбері, не залежить від примх долі і обставин.

Шефтсбері відстоює незалежність моральності від релігії. Людина релігійна необов'язково виявиться доброчесною, і, навпаки, моральна людина цілком може бути атеїстом. Він відкидає теологічний волюнтаризм Локка, згідно з яким істинно моральним може вважатися тільки такий вчинок, який виходить з божественного встановлення, «від волі і закону Бога».

Шефтсбері не визнавав вільної волі, в сенсі здатності людини зробити абсолютно незалежний вибір. «Бо як би воля не була вільна, ми бачимо, що настрій і примха управляють нею» .

У сфері політики Шефтсбері вважав, що суспільство має будуватися на принципах свободи, він відстоював свободу слова і свободу релігії.