Енцо Сардинський

Походив з династії Гогенштауфенів. Позашлюбний син Фрідріха II, імператора Священної Римської імперії, та Адельгейди фон Урслінген. За різними відомостями народився у 1215, 1218 або 1220 року в замку Хагенау чи в Кремоні. При народженні отримав ім'я Генріх. Від скороченого Гайнц утворився італійський варіант імені — Енцо (Енціо), під яким він став в подальшому відомим.

Здобув освіту в Апулії та на Сицилії, замолоду захоплювався військовою справою, поезією, соколиною охотою. Разом з іншим позашлюбним сином Манфредом був улюблинцем Фрідріха II.

1238 року його висвячено на лицаря в Кремоні. Того ж року влаштовано шлюб з Аделазією, юдикинею Торресу. Невдовзі Енцо також захопив Галлурський юдикат. Невдовзі батько надав йому титул короля Сардинії (з підпорядкуванням Корсики). У відповідь папа римський Григорій IX, що вважав себе сюзереном Сардинії, відлучив за це Фрідріха II від церкви. Водночас такі дії стали приводом початку нової війни між імператором і Папським престолом.

Разом з тим Енцо стикнувся з Джованні Вісконті, що почав відновлювати свою владу в Галлурі. Але Енцо було викликано батько до Італії. В результаті 1239 року Вісконті повністю оволодів Галлурським юдикатом.

25 липня 1239 року призначається імператорським вікарієм в королівстві Італія (Sacri Imperii totius Italiae legatus generalis). Очолив партії гібеллінів та флот з військом в центральній і північній Італії. Невдовзі захопив у гвельфів міста Єзі, Мачерата, Озімо в Анконській марці.

1240 року брав участь в облогах Фаенци і Равенни. 1241 року в союзі з флотом Пізанської республіки, Енцо вщент розгромив папсько-генуезький флот у битві біля острова Джильйо, полонивши при цьому понад тисячу чоловік що прямували на зустріч з Папою, включаючи двох кардиналів і єпископа. 1242 року розпочав війну проти Ломбардської ліги, без успіху атакувавши Мілан та П'яченцу. Зробив своєю базою Кремону. 1243 року в союзі з Савойським графством невдало облягам місто Верчеллі. Потім спільно з братом Манфредом боровся проти Мілану та П'яченци.

У 1245 році папа римський Іннокентій IV відлучив Енцо від церкви, а його батька оголосив позбавленим імператорського титулу. Папа 1246 року анулював його шлюб з Аделазією Торреською (начебто через подружню зраду). В результаті у нього залишився номінальний титул короля Сардинії. У 1247—1248 роках разом з батьком облягав Парму. 1248 року оженився вдруге, невдовзі став подестою Кремони.

Палаццо Ре Енціо в Болоньї, де протягом 23 років утримувався Енціо Сардинський

У лютому 1249 року захпоив замок Роко. Потім рушив на допомогу Модені, яку взялив облоги гвельфи з Болоньї. На шляху зустрів вороже військо. Вирішальна битва відбулася біля Фольссато, де Енцо зазнав поразки й потрапив у полон. Спочатку тримався у замках Кастельфранко та Анцола-дель-Емілія, а потім він був доставлений до Болоньї. Комунальний палац Болоньї, де його тримали в подальшому стала відома як Палаццо-Ре-Енцо. Гвельфи відмовилися відпускати Енцо за будь-які гроші. Перемовини зупинилися після смерті імператора у 1250 році.

Разом з тим не був обтяжений охороною, міг займатися літературою, спілкувався з товаришами, мав коханок. У 1269 або 1270 році знатні болонці П'єтро Азінеллі і Раверіо де Гонфалоньєро спробували влаштувати йому втечу. За розповідями Енцо заховали в діжку, але він був виявлений за пасмом волосся, що стирчала назовні. Помер у 1272 році.

Представник Сицилійської поетичної школи. З його доробку відомо про 2 канцони, 1 незавершенну канцону і 1 сонет.

Під час ув'язнення в Болоньї підготував редакцію книги свого батька про соколине полювання «De arte venandi cum avibus» в 6 томах.

Відрізнявся зовнішньою красою. Був доволі зухвалим, витончем у спілкуванні, особливо з жінками, жорстоким у битвах.

1. Дружина — Аделазія, юдикиня Торресу

дітей не було

2. Дружина — Аделаїда, донька Енріко III ді Енні, подести Верони

Діти:

• Аделаїда (д/н— після 1301)

• 4 бастарди

• Alessandra Cioppi. Enzo Re di Sardegna, Carlo Delfino, Sassari 1995.
• Sperle, Christian (2001). König Enzo von Sardinien und Friedrich von Antiochia. Zwei illegitime Söhne Kaiser Friedrichs II. und ihre Rolle in der Verwaltung des Regnum Italiae. ISBN 3-631-37457-7.
• Delfina Ducci, Re Enzo, Feltrinelli, Bologna 2008.