Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії)

Августаль — золота монета Фрідріха II (напис: CESAR AVG IMP ROM)

Вже сучасників дивував своїми здібностями, зокрема знанням багатьох мов, вправністю у поезії, математиці та філософії. Ще за життя свого батька Генріха VI у дволітньому віці був обраний королем. Мати його була сицилійською принцесою, тому він був ще до того ж коронований на короля у Палермо 1198 року. Після смерті матері Фрідріхом опікувався папа Інокентій III. За підтримки Франції був коронований імператором у Римі 1220 року. Спочатку займався адміністративними реформами у Сицилійському королівстві, потім керував Шостим хрестовим походом. Єгипетський султан без боротьби передав йому Святі місця, після чого він коронував себе королем Єрусалиму. Решта його життя пройшла у боротьбі за владу із власним сином Генріхом та іншими суперниками в Німеччині. Напружені стосунки були в нього також з папською курією та ломбардськими містами. Однак, він залишив своє ім'я в легендах як видатний полководець, державний діяч і меценат.

Час Фрідріха вважається найвищою точкою розвитку Сицилійського королівства, а самого Фрідріха називають одним із великих реформаторів зрілого Середньовіччя. Найвищим досягненням законотворчої діяльності Фрідріха II є Конституції Мельфі, головний закон Сицилійського королівства, розроблений за особистою участю Фрідріха і оприлюднений 1 вересня 1231 року у замку Мельфі. Конституції Мельфі впроваджували в Королівстві Сицилія принципи централізованої держави з бюрократизованим управлінням, які були втілені в європейських державах лише в нові часи.

Сицилійське королівство Фрідріха II іноді називають провісником сучасних бюрократичних систем управління[2]. Історик XIX століття Якоб Буркгардт назвав Фрідріха «першою сучасною людиною на троні»[3]. Однак Сицилійське королівство при Фрідріху аж ніяк не було досконалою, сучасною державою, як це хотілося б уявити німецьким чи італійським патріотично налаштованим історикам. Дослідження останніх 20 років показали помилковість такого погляду на реформи в Сицилійському королівстві. Воно скорше було не системою знеособлених державних інститутів, а неміцним утворенням, залежним від політичної ситуації, особистості монарха та його оточення. Однак не можна заперечувати те, що закони Фрідріха багато в чому випередили свій час і опинилися біля джерел сучасних принципів управління державою[2]. За оцінкою сучасних істориків, норманське Сицилійське королівство було не «першою сучасною державою», але скорше моделлю, «прообразом сучасного державного устрою»[2]. За словами Ернста Віса: «Своєрідність політики Фрідріха полягає в тому, що він усе, навіть незначне, ставив на службу державі. Утилітаризм, піднесена до рівня життєвого принципу корисність є філософією, вперше розробленою лише у ХІХ столітті. Її провідним теоретиком став Джон Стюарт Мілль (1806—1873 рр.), а одним з перших практиків, без сумніву — Фрідріх II Гогенштауфен»[4].

• Фрідріх II // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Jerusalem Kings. Foundation for Medieval Genealogy.