Ернст Гаппель

Більшість ігрової кар'єри провів у віденському «Рапіді» (1942-1955 та 1956-1959), з перервою на два сезони у «Расинґу» (Париж).

Разом з «Рапідом» центральний оборонець та стоппер виборов 6 титулів чемпіона Австрії, Кубок Австрії та Кубок Мітропи (Центральної Європи). Відзначався своєю високотехнічною, гарною та вишуканою грою.

Кар'єру у збірній розпочав 14 вересня 1945 року матчем проти Угорщини у Відні — перемога 4:3. Виступав на двох чемпіонатах світу: 1954 (бронзовий призер) і 1958.

У 1951 році інтерес до футболіста виявив мадридський «Реал», але через привило, згідно з яким гравцям до 28 років було заборонено виїжджати у іноземні клуби, Гаппель продовжував захищати кольори віденського «Рапіда».

Ернст Гаппель славився надійністю в обороні, технікою та легкістю володіння м'ячем — часто атаки команди починалися із його точних пасів. Як на захисника, він забивав багато, бо регулярно виконував пенальті та штрафні удари біля воріт суперника — постріли Гаппеля були дуже влучними.

Був учасником т. зв. «Спекотної битви під Лозанною» (нім. Hitzeschlacht von Lausanne) на чемпіонаті світу 1954 року між Швейцарією та Австрією. Цей чвертьфінал проходив під понад 35-градусну спеку і завершився перемогою Австрії 7:5 — рекорд чемпіонатів світу за кількістю голів у одній грі, не побитий і досі. Воротар австрійців отримав сонячний удар і у другому таймі ледве пересувався на ногах (заміни тоді ще були заборонені). Австрія вийшла до 1/2 фіналу, де поступилась майбутнім чемпіонам — німцям — 6:1. Найбільша провину журналісти та уболівальники поклали на плечі двох зірок-лідерів команди: оборонця Ернста Гаппеля і воротаря Вальтера Земана. В матчі за 3-є місце тренер залишив їх у запасі і австрійці перемогли Уругвай 3:1. «Бронза» стала найбільшим досягненням австрійського футболу на чемпіонатах світу. Але преса критикувала Гаппеля і Земана, через яких збірна втратила реальний шанс потрапити до фіналу чемпіонату. Після повернення футболістів додому публіка на стадіонах зустрічала Гаппеля свистом — у сезоні 1954/55 він провів 2 гри у першості Австрії і прийняв запрошення французького клубу «Расінґ» (Париж), де виступав 2 роки. Після чемпіонату світу 1954 року наступний виклик до збірної Гаппель отримав аж через три роки.

Останню гру за національну збірну Гаппель провів відразу після чемпіонату світу 1958 року — 14 вересня 1958 року: Австрія — Югославія — 3:4.

Останнім сезоном за «Рапід» був 1958/59. Завершальною грою за «Рапід» став поєдинок проти «Вінер шпортклуб» 11 квітня 1959 року.

Свою тренерську діяльність Ернст Гаппель розпочав як технічний директор віденського «Рапіда». Після цього з 1962, коли він прийняв гаазький АДО, і аж до 1987 року не тренував жодної австрійської команди. За цей час він встиг виграти чемпіонати та кубки трьох країн (Нідерландів, Бельгії та Німеччини). У 1987 році він прийняв створену лише рік тому команду «Сваровскі Тіроль», і одразу вивів її до півфіналу Кубка УЄФА, а вже за рік виграв чемпіонат Австрії. У 1992 році він залишив команду (яка, до речі, вже в тому ж році припинила своє існування), щоб очолити збірну Австрії.

Тренував команди:

• «АДО Ден Гааґ» (1962-1969)
• «Фейєноорд» (1969-1973, перемога у Кубку чемпіонів)
• національну збірну Нідерландів (1978) — друге місце на чемпіонаті світу 1978
• «Севілья» (1973—1975)
• «Брюгге» (1975-1978)
• «Гарельбек» (1978-1979)
• «Стандард» (Льєж) (1979-1981)
• «Гамбург» (1981-1987, перемога у Кубку чемпіонів)
• «Сваровскі Тіроль» (1987-1992)
• національну збірну Австрії (1992)

Помер в Інсбруку 14 листопада 1992 року від раку. Після смерті видатного футболіста і тренера найбільший стадіон Австрії — «Пратер» — перейменували на «Ернст-Гаппель-Штадіон». Увійшов до символічної збірної «Рапіду» всіх часів. Визнаний найкращим тренером «Феєноорда» і «Брюґґе» всіх часів.

• Цифри виступів за «Рапід» (rapidarchiv.at)(нім.)
• Legends of Football — 에른스트 하펠 (Ernst Happel)^{[недоступне посилання з липня 2019]}(кор.) (англ.)
• Легендарні наставники(нім.)