Ерньо Донаньї

Народився в місті Пожонь Королівства Угорщини, Австро-Угорської імперії (сьогодні Братислава, столиця Словаччини). Навчання музиці почав в 6 років під керівництвом свого батька, професора математики і віолончеліста-любителя. У 1885—1893 роках навчався грі на фортепіано і органі у Карла Форстнера (угор. Forstner Károly), органіста кафедрального собору в Пожоні (у нього ж пізніше вивчав гармонію). У 1886 році вступив до гімназії. У тому ж році, 3 листопада, в гімназії відбулося його перший публічний виступ — він брав участь у виконанні фортепіанного квартету соль мінор Моцарта. Перший сольний концерт Ернст дав 28 грудня 1890 року (Ноктюрн op.31 Шопена, Скерцо сі мінор Мендельсона, 8-я Рапсодія Ліста і власні твори — дві фантазії і скерцо)[5]. У гімназичні роки грав на органі в кафедральному соборі Пожоні, в євангелічній церкві в Брезнобанья і на суботніх месах в гімназії[6]. У 1893—1897 роках навчався в Академії музики в Будапешті у Іштвана Томана і Ганса фон Кеслера, де його однокласником був Бела Барток. На цей час припадає перша публікація його твору — Фортепіанного квінтету до мінор, що заслужив схвалення Йоганнеса Брамса. У 1897 році брав уроки у Ежена д'Альбера.

Дебютував як піаніст у 1897 році в Берліні та Відні. З успіхом гастролював в Західній Європі (1898—1905) і США (1899), в Росії (1907). У 1902 році дебютував як диригент виконанням своєї увертюри Зріньї з Віденським симфонічним оркестром[7]. У 1905—1915 роках викладав фортепіано у Вищій школі музики (з 1908 професор) в Берліні. У 1919 році, під час Угорської радянської республіки, був директором Вищої школи музичного мистецтва ім. Ліста в Будапешті, в 1919—1944 роках — диригент Будапештського філармонічного оркестру. У 1921—1927 роках гастролював в Європі і США в якості піаніста і диригента, в тому числі в авторських концертах; був головним диригентом симфонічного оркестру штату Нью-Йорк і запрошеним диригентом оркестру Консертгебау (Амстердам)[8]. У 1928 році дав свій 1500-й концерт[9].

З 1928 року викладав в Музичній академії Ференца Ліста в Будапешті, в 1934—1943 — її директор. У 1933 році організував перший Міжнародний фортепіанний конкурс Ференца Ліста[10]. У 1931—1944 рр. — музичний директор Угорського радіо; в 1943 році створив симфонічний оркестр Угорського радіо[11]. Відмовився співпрацювати з режимом Міклоша Горті (1921—1939) і критикував його за зв'язки з фашизмом. За свідченням Золтана Коду, він врятував сотні єврейських музикантів від арешту і депортації. У 1944 році в зв'язку з арештом його сина Ханса, залученого в змову 20 липня, і будучи незгодним з вигнанням осіб єврейської національності з музичної академії та оркестру, був позбавлений усіх посад[8][10].

24 листопада 1944 року покинув Угорщину з Ілоною Захар (яка стала згодом його дружиною) і її двома дітьми від попереднього шлюбу; після короткочасного перебування в Відні влаштувався в Нойкірхені-на-Вальді (Верхня Австрія). У липні 1945 року був запрошений американською військовою адміністрацією диригувати Брукнеровським оркестром в Лінці і потім отримав ангажемент на Зальцбурзький фестиваль 1945 року, який, втім, був скасований в серпні за політичними мотивами[12]. 1 жовтня 1945 року в радіоповідомленні BBC World Service був звинувачений в тому, що сприяв передачі гестапо угорських артистів[10]. Незважаючи на повідомлення міністра юстиції Угорщини про відсутність Е. Донаньї в списку військових злочинців, представники американської військової адміністрації не змогли надати йому захист від звинувачень «через його антиросійські тенденції»[12]. У 1946 році угорський уряд офіційно вніс його в список злочинців через його членство в угорському сенаті і зажадало від американської адміністрації його екстрадиції. У цьому ж році він дізнався про загибель своїх синів. У 1948 році виїхав до Аргентини[13]. З 1949 року жив в США і отримав громадянство цієї країни в 1955[8], чому передувало ретельне розслідування його діяльності під час світової війни, яке визнало всі звинувачення проти нього неспроможними[14]. Він був призначений професором композиції музичної школи Флоридського державного університету в Таллахассі. Помер в Нью-Йорку, коли записував свій 2-й фортепіанний концерт для лейбла Everest[8].

Серед його учнів в різні роки викладання — Геза Анда, Анні Фішер, Борис Голдовський, Едвард Кілен, Георг Шолті, Ласло Халас, Дьордь Цифра, Ерне Сегеді (угор. Ernö Szegedi), Крістоф Донаньї (онук), Балінт Важоньі[8][9].

Донаньї залишився відомий також як автор збірника вправ для розвитку фортепіанної техніки «Найважливіші вправи для пальців».

• Dohnányi I. Ernst von Dohnányi : a song of life / Ed. by J. A. Grymes. — Bloomington : Indiana University Press, 2002. — 252 p. — ISBN 0253341035.
• Grymes J. A. Ernst von Dohnányi : A bio-bibliography. — Westport : Greenwood Press, 2001. — 242 p. — ISBN 0-313-30850-0.
• Perspectives on Ernst von Dohnányi / Ed. by J. A. Grymes. — Lanham : Scarecrow Press, 2005. — 277 p. — ISBN 978-0-8108-5125-3.
• Walker A. Ernst von Dohnányi: A tribute // Perspectives on Ernst von Dohnányi / Ed. by J. A. Grymes. — Lanham : Scarecrow Press, 2005. — С. 3-28. — ISBN 978-0-8108-5125-3.

• Донаньи. Энциклопедия театра (рос.). Энциклопедии. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 6 квітня 2014.
• Ernst von Dohnányi (1877—1960) (англ.). Remington site. Процитовано 6 квітня 2014.
• Rimm R. Erno Dohnányi (1877—1960) (англ.). 88keys. Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 7 квітня 2014.
• Kiszely-Papp D. (14 листопада 2003). Exploring the various style periods in Ernő Dohnányi's piano music (англ.). Magyar Tudományos Akadémia. Архів оригіналу за 27 травня 2011. Процитовано 7 квітня 2014.
• Warren D. Allen Music Library (англ.). Florida State University. Процитовано 7 квітня 2014.
• In Memoriam concerts
• Вільні ноти авторства Эрнё Донаньи на сайті International Music Score Library Project (IMSLP)
• Дискографія Ernő Dohnányi на сайті MusicBrainz
• Ерньо Донаньї на сайті Allmusic(англ.)