Ефект Бабая

Ефект Бабая (англ. Woozle effect), також відомий як доказ цитуванням (англ. evidence by citation),[1] або просто «бабай», трапляється, коли часте цитування попередніх публікацій, яким не вистачало доказів, змушує індивідуумів, групи та широкий загал думати, що докази існують, і такі «не-факти» стають міськими легендами та фактоїдами.[2]

Походження терміну, визначення ефекту і пов'язаних з ними понять

Бабай (англ. Woozle) — це уявний персонаж у книзі А. А. Мілна «Вінні-Пух», опублікованій 1926 року. У третьому розділі, «у якому Пух та П'ятачок йдуть на полювання і майже ловлять Бабая»[3], Вінні-Пух і П'ятачок починають йти за слідами, залишеними на снігу, вважаючи, що вони є слідами Бабая. Кількість слідів все збільшується, аж поки Крістофер Робін не пояснює їм, що вони ходять власними слідами по колу навколо дерева.[4]

Ще до появи конкретного терміну «ефект Бабая», дослідження феномену (і зв'язок з Бабаєм) налічувало понад 60 років. Беван у праці 1953 року, пишучи про наукову методологію і дослідницькі помилки в області психології, використовує термін «науковці-мисливці на Бабая».[5] Вольвілл у праці 1963 року згадує «полювання на Бабая» в соціальних наукових дослідженнях,[6] а Стівенс у праці 1971 року попереджає читачів про «бабаїв» при вивченні листа, який невірно цитували.[7]

За даними Річарда Дж. Геллеса, термін «ефект Бабая» був придуманий Беверлі Хоутон в 1979 році[8][9][10] Інші дослідники вважають авторами цього терміна Геллеса (1980 рік)[11] або Геллеса і Мюррея А. Штрауса (1988 рік).[12][13]. Геллес та Штраус доводили, що ефект Бабая описує патерн упередження, присутнього у соціальних науках, яке визначається як таке, що веде до численних помилок в сприйнятті певного питання особистостями і громадськістю, науковими колами, політиками та урядом. «Бабай»  - це також твердження про дослідження, яке не підтримується оригінальними знахідками.[14] На думку Даттона, ефект Бабая, або «бабай», виникає, коли часті цитування попередніх публікацій, що мають недостатньо доказів, вводить в оману окремі особи, групи і публіку, примущуючи їх думати або вірити, що докази існують, а ці «не-факти» стають міські легендами та фактоїдами.[2] Створення «бабаїв» часто пов'язане зі зміною мови від кваліфікованої («може», «можливо», «могло») до абсолютної формі («відомо, що»), що зміцнює текст і вводить до нього ідеї і погляди, які не поділялися оригінальним автором або не підтверджуються доказами.[15]:28

Віннінгем і Бартон-Берк (2000) стверджують, що «рабське поклоніння» політкоректності сприяє ефекту Бабая.[16] Даттон бачить ефект Бабая як приклад упередження підтвердження і пов'язує його з виживанням переконань і груповим мисленням.[15]:109 Оскільки в соціальних науках емпіричні докази можуть бути засновані на емпіричних звітах, а не об'єктивних вимірюваннях, там може бути тенденція для дослідників узгоджувати докази зі своїми очікуваннями. На думку Даттона можливо також, що соціальні науки можуть мати схильність узгоджуватись з сучасними уявленнями та ідеалами соціальної справедливості, що призводить до їх упередженості на користь тих ідеалів.[15]:110 Гамбрілл у праці 2012 року пов'язує ефект Бабая та процеси, які створюють псевдонауку.[17] Гамбрілл і Рейман у праці 2011 року також пов'язують його з більш цілеспрямованими прийомами пропаганди; вони також визначають вступні фрази типу «Всім відомо …», «Зрозуміло, що …», «Очевидно, що …», «Загальновизнано, що …» як дзвіночок, що лінія міркувань, яка йде після них, може бути «бабаєм»[18].

Приклади

У 1979 році Хоутон[8] продемонстрував ефект Бабая, показавши, яка робота Геллеса 1974 року, заснована на невеликій вибірці і опублікована у «The Violent Home»[19] Штраусом, який написав передмову до неї, була представлена, як ніби вона стосувалася великої вибірки.[19][20] Обидва вони були пізніше процитовані Ленглі & Леві у їх книзі 1977 року «Wife Beating: The Silent Crisis».[21] У книзі 1998 року «Intimate Violence» Геллес та Штраус використовують бабая Вінні-Пуха, щоб проілюструвати, як погані практики в наукових і самореферентних наукових дослідженнях спричиняють сприйняття старіших досліджень як свіжих доказів, що створює помилки і упередження.[2]

У дослідженні, проведеному «Vera Institute of Justice», Вайнер і Хала (2008) повідомили, що деякі труднощі досліджень, пов'язані з вимірюванням людьми[22]. Вони описують і прослідковують ефект Бабая у зв'язку з оцінками розповсюдженості торгівлі людьми. Здійснюючи пошук у відповідній літературі періоду між 1990 і 2006 роками, Вайнер і Хала знайшли 114 оцінок поширеності в 45 публікаціях. Тільки одна з публікацій цитувала оригінальне дослідження, а деякі оцінки поширеності виявилися взагалі без джерел[22]. Автори прийшли до висновку, що публікаціям, які вони розглянули не вистачало цитат, адекватних оперативних визначень та обговорення методології[22]. Странський і Фінкельхор (2008/2012) критикували загальну методологію, яка використовується у дослідженнях торгівлі людьми. Вони цитують ефект Бабая і публікують велике попередження на першій сторінці своєї доповіді, де застерігають проти цитування будь-яких конкретних оцінок, які вони наводять, оскільки ретельний розгляд цифр «…показує, що ні одна з них не заснована на міцному науковому підґрунті».[23]

Постер "We Can Do It!" з лютого 1943. ЗМІ широко тиражували це чорно-біле фото як джерело натхнення для плакату військових часів без будь-яких доказів

Гамбрілл і Рейман у праці 2011 аналізують наукові праці і комунікації широкого загалу про соціальну тривожність і роблять висновок, що багато хто з них займаються спекуляціями на хворобах, представляючи модель соціальної тривожності як незаперечний факт, вдаючись до прийомів незаперечуваного повторення і шляхом виключення з дискурсу будь-яких конкуруючих теорій. Гамбрілл і Рейман також відзначають, що навіть після навчання своїх піддослідних про сигнальні ознаки таких методів, багато з них все одно не змогли побачити ознаки маніпулювання в практичному тесті[18].

Джеймс Дж. Кімбл дає як приклад історіографію 1994—2015 років американського плаката «We Can Do It!» воєнного часу (1943 р.). Після того, як жителька Мічигану Джеральдін Хофф Дойл сказала в 1994 році, що саме вона була живою моделлю для плаката, багато джерел повторювали її твердження без перевірки двох фундаментальних припущень: що саме Дойл була молодою працівницею заводу, яка зображена на фото 1942 року, і що саме ця фотографія надихнула рекламного художника Дж. Говарда Міллера на створення плаката. Хоча деякі ЗМІ повідомляли про цей зв'язок як непідтверджений, багато хто з ентузіазмом його підтримав. Вага цих численних заохочень дала історії Дойл «переконливість», незважаючи на відсутність встановленого зв'язку. У 2015 році Кімбл знайшов оригінальний фотографічний знімок працівниці фабрики, підпис якого ідентифікує молоду жінку як Наомі Паркер, яка працювала в Каліфорнії в березні 1942 року, в той час як Дойл ще вчилась у школі.[24]

Див. також

Примітки

  1. Strauss, Murray A. (14 липня 2007). Processes Explaining the Concealment and Distortion of Evidence on Gender Symmetry in Partner Violence. European Journal on Criminal Policy and Research 74 (13): 227–232. doi:10.1007/s10610-007-9060-5.
  2. Richard J. Gelles; Murray Arnold Straus (July 1988). Intimate violence. Simon and Schuster. с. 39. ISBN 978-0-671-61752-3.
  3. «Пригода третя, у якій Пух та Паць пішли на лови і ледь-ледь не зловили Бабая», у перекладі з англійської Леоніда Солонька «Вінні-Пух» Алан Александр Мілн// Переклад
  4. Milne, A. A. (1926). 3. Winnie The Pooh (вид. 1). London: Methuen & Co Ltd. «In Which Pooh and Piglet Go Hunting and Nearly Catch a Woozle»
  5. William Bevan (1953). Modern Psychologists: Scientific Woozle Hunters?: An Opinion in Outline. E. Munksgaard.
  6. Wohlwill, Joachim F. (1963). Piaget's system as a source of empirical research. Merrill-Palmer Quarterly of Behavior and Development (Wayne State University Press) 9 (4): 253–262.
  7. Stevens, Joan (1971). Woozles in Brontëland: A cautionary tale. Studies in Bibliography (Bibliographical Society of the University of Virginia) 24: 99–108.
  8. Houghton, Beverly (7–10 November 1979). Review of research on women abuse. Annual meeting of the American Society of Criminology. Philadelphia.
  9. Gelles, Richard J. (1980). Violence in the Family: A Review of Research in the Seventies. Journal of Marriage and Family (National Council on Family Relations) 42 (4): 873–885. JSTOR 351830. doi:10.2307/351830.
  10. Jean Malone; Andrea Tyree; K. Daniel O'Leary (August 1989). Generalization and Containment: Different Effects of Past Aggression for Wives and Husbands. Journal of Marriage and Family 51 (3): 687–697. JSTOR 352168. doi:10.2307/352168. «Gelles, (1980) suggested that the 'woozle' effect, first named by Houghton (1979), is operating in the cycle-of-violence area to magnify findings and to ignore peculiarities of sampling issues.»
  11. Nilsen, Linda (2012). Father-Daughter Relationships: Contemporary Research and Issues. New York: Routledge Academic. с. 4. ISBN 978-1-84872-933-9.
  12. Dutton, Donald D.; Corvo, Kenneth (2006). Transforming a flawed policy: A call to revive psychology and science in domestic violence research and practice. Aggression and Violent Behavior 11 (5): 466. doi:10.1016/j.avb.2006.01.007.
  13. Ehrensaft, Miriam K. (2009). Intimate partner violence: Persistence of myths and implications for intervention. Children and Youth Services Review 30 (3): 279286. doi:10.1016/j.childyouth.2007.10.005.
  14. Richard J. Gelles; Murray Arnold Straus (July 1988). 2. Intimate Violence. Simon and Schuster. с. 28. ISBN 978-0-671-61752-3.
  15. Donald G. Dutton (30 травня 2006). Rethinking Domestic Violence. UBC Press. ISBN 978-0-7748-1304-4.
  16. Maryl Lynne Winningham; Margaret Barton-Burke (2000). Fatigue in Cancer: A Multidimensional Approach. Jones & Bartlett Learning. с. xi. ISBN 978-0-7637-0630-2.
  17. Eileen Gambrill (1 травня 2012). Critical Thinking in Clinical Practice: Improving the Quality of Judgments and Decisions (вид. 3rd). John Wiley & Sons. с. 109. ISBN 978-0-470-90438-1.
  18. Gambrill, E.; Reiman, A. (2011). A Propaganda Index for Reviewing Problem Framing in Articles and Manuscripts: An Exploratory Study. PLoS ONE 6 (5): e19516. doi:10.1371/journal.pone.0019516.
  19. Gelles, Richard J. (November 1974). The Violent Home: A Study of Physical Aggression Between Husbands and Wives. Sage Publications. ISBN 978-0-8039-0381-4.
  20. Gelles, Richard J. (Nov 1980).
  21. Roger Langley; Richard C. Levy (1977). Wife Beating: The Silent Crisis. Dutton. ISBN 978-0-87690-231-8.
  22. Weiner, Neil A.; Hala, Nicole (2008). Measuring human trafficking: Lessons from New York City. Vera Institute of Justice. Процитовано 5 лютого 2014.
  23. Stransky, Michelle; Finkelhor, David (2012) [2008]. Sex trafficking of minors:How many juveniles are being prostituted in the US? (4). Crimes Against Children Research Center. с. 1–4. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 11 липня 2016.
  24. Kimble, James J. (Summer 2016). Rosie's Secret Identity, or, How to Debunk a Woozle by Walking Backward through the Forest of Visual Rhetoric. Rhetoric and Public Affairs 19 (2): 245–274. ISSN 1094-8392.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.