Псевдонаука

Псевдонау́ка[1] (від грец. ψευδής — «помилковий» + наука; синоніми: лженау́ка[2], паранау́ка, квазінау́ка[3], фолькссайнс[джерело?], альтернативна наука, неакадемічна наука) — діяльність, що навмисне або помилково імітує науку, але по суті такою не є. Головна відмінність псевдонауки від науки — це використання неперевірених наукових методів і просто помилкових даних і відомостей, а також заперечення можливості спростування, тоді як наука заснована на фактах (перевірених відомостях) і постійно розвивається, розлучаючись зі спростованими теоріями та пропонуючи нові.

Історія науки
Астрономічне зодіакальне коло
Хронологія • Категорія • Портал

За визначенням доктора філософських наук В. Кувакіна: «Псевдонаука — це така теоретична конструкція, зміст якої, як вдається встановити в ході незалежної наукової експертизи, не відповідає ні нормам наукового знання, ні будь-якій області дійсності, а її предмет або не існує в принципі, або істотно сфальсифікований».

У своїй промові у Каліфорнійському технологічному інституті, яка пізніше під заголовком «Наука літакошанувальників»[4] увійшла до книги «Surely You're Joking, Mr. Feynman!», фізик Річард Фейнман порівняв псевдонауку із карго-культом . У своїй промові Фейнман зауважив, що літакошанувальники відтворюють вигляд аеродрому, аж до навушників з «антенами» з бамбукових паличок, але літаки не сідають. Фейнман стверджував, що деякі вчені часто проводять дослідження, що мають всі зовнішні атрибути справжньої науки, але насправді складають псевдонауку, не гідну ані підтримки, ані поваги.

Походження терміна

Слово «псевдонаука» використовувалося в літературі принаймні з кінця XVIII століття (джерела 1796 року[5] описують цим словом алхімію).

Гомеопатичні ліки Rhus toxicodendron, на основі отруйного плюща.

Відмінність поняття псевдонауки від нормальної науки в Європі ствердилося в середині XIX століття. Так, в 1844 році журнал Northern Journal of Medicine (т. I, с. 387) писав про псевдонауку, «складену виключно з так званих фактів, об'єднаних непорозуміннями замість принципів». У 1838 році французький фізіолог Франсуа Мажанді назвав «сучасною [йому] псевдонаукою» френологію[6].

У Росії ця термінологія набула поширення також в середині XIX століття. У 1860 році у перекладеному виданні[7] псевдонауками названі алхімія і астрологія. У російському перекладі («лженаука») термін був ужитий задля опису гомеопатії ще раніше, в 1840 році[8].

Наука і паранаука

Деякі дослідники відрізняють від псевдонаук паранауки, визначаючи останні як комплекси практичного пізнання світу, для яких не обов'язковий ідеал наукової раціональності[9]. Це, наприклад, «народні науки» — народна медицина, народна архітектура, народна педагогіка, народна метеорологія і т. д., або сучасні прикладні керівництва з різної тематики — «сімейні науки», «кулінарні науки» та ін. Ці дисципліни навчають корисним знанням і навичкам, але не містять системи ідеальних об'єктів, процедур наукового пояснення та передбачення, і тому не піднімаються вище систематизованого і дидактично ствердженого досвіду[9]. Багато з паранаук не є лженауками доти, доки їх прихильники не претендують на відповідність науковому методу, на створення конкуренції, альтернативи науковому знанню.

Наука і псевдонаука
Деякі думки

В. Л. Гінзбург, Нобелівський лауреат з фізики: Лженаука — це всякі побудови, наукові гіпотези і так далі, які суперечать твердо встановленим науковим фактам. Я можу це проілюструвати на прикладі. Ось, наприклад, природа теплоти. Ми зараз знаємо, що теплота — це міра хаотичного руху молекул. Але це колись не було відомо. І були інші теорії, у тому числі теорія теплецю, котра полягає в тому, що є якась рідина, яка переливається і переносить тепло. І тоді це не було лженаукою, ось що я хочу підкреслити. Але якщо зараз до вас прийде людина з теорією теплецю, то це неук або шахрай. Лженаука — це те, що свідомо невірно[10].

В. А. Кувакін, д. філос. наук: Лженаука — це теоретична конструкція, зміст якої, як вдається встановити в ході незалежної наукової експертизи, не відповідає ні нормам наукового знання, ні будь-якій області дійсності, а її предмет або не існує в принципі, або істотно сфальсифікований[11].

Б. І. Пружинін, д. філос. наук, головний редактор журналу «Питання філософії»: Діяльність, що претендує на статус наукової, може бути кваліфікована як псевдонаукова лише тоді, коли з'являються серйозні підстави вважати, що дійсні цілі цієї діяльності не збігаються з цілями науки, що вона взагалі лежить поза завдань об'єктивного пізнання і лише імітує їх рішення[12].

Серед основних відмінностей псевдонауки від науки — некритичне використання нових неперевірених методів, сумнівних і часто помилкових даних і відомостей, а також заперечення можливості спростування, тоді як наука заснована на фактах (перевірених відомостях), методах, що верифікуються[13], і постійно розвиваються, розлучаючись зі спростованими теоріями і пропонуючи нові.

Відмінні особливості

Радикальними порушеннями норм науковості з боку псевдонауки вважаються:

У результатах досліджень серйозними вадами є: порушення норм когнітивної зв'язності, брак раціонального узгодження нової гіпотези зі сформованими і вже обґрунтованими масивами знань.

Характерними відмітними рисами псевдонаукової теорії є:

  1. Ігнорування або перекручування фактів, відомих автору теорії, але, які суперечать його побудовам.
  2. Неспростовуваність, тобто принципова неможливість поставити експеримент (хоча б уявний), результат якого міг би спростувати цю теорію.
  3. Відмова від спроб звірити теоретичні викладки з результатами спостережень за наявності такої можливості, заміна перевірок апеляціями до «інтуїції», «здоровому глузду» або «авторитетної думки».
  4. Використання в основі теорії недостовірних даних (тобто не підтверджених поруч незалежних експериментів (дослідників), або тих, що лежать в межах похибок вимірювання), або недоведених положень, або даних, що виникли в результаті помилок при обчислюванні. До даного пункту не відноситься наукова гіпотеза, що чітко визначає базові положення.
  5. Введення політичних і релігійних установок до публікації або обговорення наукової роботи. Цей пункт, втім, вимагає уважного уточнення, бо інакше Ньютон, наприклад, потрапляє до розряду псевдовчених, причому саме через «Начала», а не через пізніші роботи з теології.
    Більш м'яке формулювання цього критерію: принципова і сильна невиділеність наукового змісту роботи з інших її складових. У сучасному науковому середовищі автор, як правило, повинен самостійно відокремлювати наукову складову і публікувати її окремо, не змішуючи явно з релігією або політикою.
  6. Апеляція до засобів масової інформації (преси, телебачення, радіо, Інтернету), а не до наукового співтовариства. Останнє проявляється за відсутності публікацій у наукових виданнях, які рецензуються.
  7. Претензія на «революційний» переворот у науці і технологіях.
  8. Опора на поняття, що означають феномени, саме існування яких науково не доведене, запозичені найчастіше з інших псевдонаукових теорій або з окультизму і езотеризму («астральний план», «тонкі поля», «енергія аури», «торсійні поля», «біополя» тощо);
  9. Обіцянка швидких і нечуваних медичних, економічних, фінансових, екологічних та інших позитивних ефектів.
  10. Прагнення представити саму теорію або її автора жертвою «монополії» та «ідеологічних гонінь» з боку «офіційної науки» і тим самим відкинути критику з боку наукового співтовариства як свідомо упереджену.

Псевдонаука ігнорує найважливіші елементи наукового методу — експериментальну перевірку і виправлення помилок. Відсутність цього негативного зворотнього зв'язку позбавляє псевдонауку зв'язку з об'єктом дослідження, сприяє накопиченню помилок.

Ознаками псевдонаукових теорій, що не є випадковими, але часто зустрічаються є також наступні:

  • Теорія створюється однією людиною або невеликою групою людей, які не є фахівцями у відповідній галузі.
  • Теорія глобально універсальна — вона претендує на пояснення буквально всієї світобудови або, щонайменше, на пояснення стану справ у цілій галузі знань (наприклад, у випадку психоаналітичних теорій, — поведінки будь-якої людини за будь-яких обставин).
  • З базових положень робиться безліч сміливих висновків, перевірка або обґрунтування коректності яких не проводиться.
  • Автор активно використовує теорію для ведення особистого бізнесу: продає літературу з теорії та надає платні послуги, засновані на ній же; рекламує і проводить платні «курси», «тренінги», «семінари» з теорії та її застосування; так чи інакше пропагує теорію серед неспеціалістів як високоефективний засіб для досягнення успіху і поліпшення життя (взагалі або в деяких аспектах).
  • У статтях, книгах, рекламних матеріалах автор видає теорію за абсолютно доведену і безсумнівно істинну, незалежно від ступеня фактичного її визнання серед фахівців.

Слід зауважити, що існує і постійно з'являється безліч теорій і гіпотез, які можуть здатися псевдонауковими з ряду причин:

  • новий, незвичний формалізм (мова теорії);
  • фантастичність наслідків з теорії;
  • відсутність або суперечливість експериментальних підтверджень (наприклад, через недостатнє технологічне оснащення);
  • відсутність інформації або знань, необхідних для розуміння;
  • використання термінології старих, відкинутих наукою поглядів для формулювання нових теорій;
  • конформізм того, хто оцінює теорію.

Але якщо теорія реально допускає можливість її незалежної перевірки, то вона не може називатися псевдонаучною, якою б не був «ступінь марення» (по Нільсу Бору) цієї теорії. Деякі з таких теорій можуть стати «протонауками», породивши нові напрямки досліджень і нову мову опису дійсності. Слід, однак, відрізняти при цьому теорії, які пройшли перевірку і були спростовані — їх активне просування також відносять до псевдонаукової діяльності.

Однією з можливих причин виставлення вердикту в псевдонауковості (лженауковості) є не завжди усвідомлене використання наукової методології для пояснення того, що принципово не може бути об'єктом наукового вивчення. Так академік Л. І. Мандельштам, маючи на увазі наукове дослідження, говорив: «… явища принципово не повторювані, що відбуваються принципово тільки один раз, не можуть бути об'єктом вивчення». При цьому він згадував думку англійського математика і філософа Вайтхеда, який вважав, що народження теоретичної фізики пов'язано саме із застосуванням до різних питань подання про періодичність[14].

Класифікація

Віднесення будь-яких галузей людської діяльності до псевдонауки відбувається поступово, по мірі розвитку людства і відходу від застарілих поглядів.

У першу групу входять деякі емпіричні вчення минулого, які досягли певних результатів, але на сьогоднішній момент є не більш ніж елементами окультизму, наприклад:

Знаки зодіаку

Псевдонауковими сьогодні є спроби, ігноруючи факти, використовувати їх як адекватну заміну сучасній науці, використання їх поважного віку як оцінки їх істинності, а тим більш науковості.

До другої групи відносять «науки» і «теорії», які з'явилися як некоректні спроби заснувати нову, альтернативну науку або теорію, наприклад:

Треті є опротестованими спробами пов'язати сучасні наукові теорії з релігійними або містичними вченнями, наприклад:

Четверті є різного роду застарілими або маргінальними вченнями («системи оздоровлення», психологічні, окультні, релігійні та ін. вчення і опори). До них належать, наприклад:

У цих навчаннях присутні як елементи, які можуть бути прийняті доказовою наукою, так і положення, які приймаються їх прихильниками без доказів (наприклад, потенціювання і «перенесення інформації» в деяких гомеопатичних школах).

У п'ятих, до псевдонауки слід віднести спроби некоректного використання відомих наукових підходів як бренду або модного атрибуту назви теорії, статті або роботи, наприклад:

Проблема демаркації

Межі між наукою і псевдонаукою в цілому (а не між конкретними науковими та псевдонауковими теоріями) є досить спірними і важко обумовленими аналітично, навіть після більш ніж столітнього діалогу між філософами науки і вченими в різних областях, незважаючи на деякі базові згоди з основ наукової методології[13][19]. Демаркація між наукою і псевдонаукою є частиною більш загальної задачі визначення того, які переконання можуть бути епістемологічно обґрунтовані[20].

Наприклад, Пол Фейєрабенд оскаржував те, що які-небудь чіткі межі можуть бути проведені між псевдонаукою, «наукою реальною» і протонаукою, особливо там, де є вагома культурна або історична відстань. На думку деяких філософів науки, провести раз і назавжди чітку межу між наукою та іншими видами інтелектуальної діяльності неможливо, тому ця ідея розмежування ними відхиляється як псевдопроблема[21][22][23][24].

В даний час у філософії науки існує набагато більше згоди з приватних критеріїв, ніж з загального критерію демаркації між наукою і ненаукою[19]. Однак при існуючій різноманітності теорій і критеріїв псевдонауковості по більшості конкретних напрямів існує консенсус філософів науки про їх віднесення до науки або псевдонауки. У сучасній соціології науки (сильна програма) прийнято, що проблема демаркації — це прерогатива наукового співтовариства в цілому і, відповідно, як соціальна проблема процедура демаркації не може бути повністю формалізована в раз і назавжди встановлених критеріях[25][26].

Добре відомі випадки, коли спочатку бездоказові концепції, що вважалися псевдонауковими, зараз мають статус наукових теорій або гіпотез, наприклад, теорія дрейфу материків[27], кульова блискавка[28] і радіаційний гормезис[29][30][31][32]. У ряді випадків теорія може з часом відкинути псевдонаукові підстави і значною мірою втратити статус псевдонаукової. Так, наприклад, сталося з остеопатією, чиї початкові принципи були неправдоподібними, недоведеними і незв'язними, але яка до теперішнього часу «здебільшого відійшла від своїх псевдонаукових почав і вступила в світ раціонального охорони здоров'я»[33]. Космологія[34], яка в давнину була релігійно-філософською концепцією, змінила зміст і перетворилася на розділ астрономії.

Інші концепції, такі як френологія[35] або алхімія, які спочатку вважалися «вищими науками», тепер є псевдонауками.

Псевдонаука і «офіційна наука»

Розробники невизнаних науковим співтовариством теорій нерідко позиціонують себе як «борці із закостенілою офіційною наукою». При цьому вони стверджують, що представники «офіційної науки», наприклад, члени комісії з боротьби із псевдонаукою, відстоюють групові інтереси (кругова порука), політично ангажовані, не бажають визнавати свої помилки і, як наслідок, відстоюють «застарілі» уявлення на шкоду новій істині, яку несе саме їх теорія.

Саме використання терміну «офіційна наука» найчастіше являє собою риторичний прийом, характерний саме для мови авторів і прихильників псевдонаукових теорій. По-перше, дане словосполучення дозволяє їм говорити про свою діяльність як про науку, тільки «неофіційну» або «альтернативну», а, по-друге, воно підміняє питання про логічну та експериментальну перевірку наукової теорії питанням про бюрократичне оформлення для неї «офіційного» статусу. Дискусія про наукову доброякісність теорії навмисно підміняється боротьбою за політичний вплив її автора (всередині наукового співтовариства або в суспільстві в цілому).

Автори і прихильники псевдонаукових теорій можуть призводити реальні чи удавані такими приклади, коли вчені або філософи, висували революційні для свого часу теорії, піддавалися осміянню з боку сучасників і навіть переслідувалися владою. Найчастіше згадуються імена Галілео Галілея, Миколи Коперника і Джордано Бруно. У Росії прихильники псевдонаучних теорій нерідко апелюють до гонінь на передові концепції в СРСР, наприклад на генетику. Такі риторичні прийоми дозволяють поставити професійних критиків псевдонаукової теорії в один ряд з відомими громадськими інститутами, такими як Свята інквізиція, ідеологічний відділ ЦК КПРС; або з такими особистостями, як ті, що з ряду причин стали одіозними: Ольга Лепешинська, Трохим Лисенко.

Однак подібні порівняння не завжди доречні. Коперника ніхто не переслідував, а його теорія була оголошена Римом єретичною більш ніж через півстоліття після його смерті. Праці Бруно мали не стільки науковий, скільки окультно-філософський характер, і Бруно був засуджений інквізицією не через якісь наукові роботи, а за єресі. У науковому світі свого часу Галілей мав найвищий авторитет, і його результати, разом із вченням Миколи Коперника, були швидко визнані вченими. І переслідувала Галілея католицька церква, а не наукове співтовариство. Що стосується гонінь на генетику в XX ст., то вони були організовані не науковим співтовариством, а владою[36], а також «марксистськими філософами», такими як І. Презент або Е. Кольман. Скарги відомої прихильниці Лисенко Ольги Лепешинської в листі Сталіну на «перешкоди», які ставили їй «реакційні вчені, що стоять на ідеалістичній або механістичної позиції», а одно «ті товариші, які йдуть у них на поводу» — є типовими для будь-якого автора псевдонаукової теорії, що скаржиться на «цькування» з боку «офіційної науки»[37]. Падіння Лисенко почалося ще за життя Сталіна (зокрема, в 1952 році був виключений з партії і знятий з усіх посад його «права рука» І. Презент).

Неважко за бажання знайти реальні приклади довгого невизнання наукових заслуг вчених, котрі обігнали свій час, саме сучасним їм науковим співтовариством (причини бували досить різними) або державного переслідування за постановку певних наукових питань (можна, наприклад, згадати долю таких вчених, як Микола Лобачевський і Людвіг Больцман)[джерело не вказане 3215 днів]. Але справа в тому, що подібною риторикою і скаргами на «цькування з боку офіційної науки» автори і прихильники псевдонаукових теорій нерідко заміняють такі очевидні і необхідні для розробки дійсно наукових теорій дії, як чітке обґрунтування теорії, її критичну перевірку і забезпечення узгодження її результатів з результатами суміжних областей науки, що мають явні практичні підтвердження. Так, наприклад, ніякі скарги на «засилля прихильників теорії відносності» не замінять у «новій, революційній фізичній теорії» висновок рівнянь нової теорії рівнянь механіки Ньютона при граничних обмеженнях на значення деяких параметрів.

Інший поширений полемічний прийом — вказівка на приклад дилетантів, які робили реальні відкриття всупереч усталеним у науці думок, як, наприклад, Колумб, Шліман. Однак, по-перше, не слід плутати підтверджені теорії з відкриттями, зробленими випадково в ході спроб їх підтвердження. Колумб мав намір доплисти до Індії, яка, він вважав, знаходиться набагато ближче на Захід від Європи, ніж вона є насправді. Він невірно оцінив наявні в його розпорядженні факти і, насправді, помилився буквально у всьому. Відкриття нового континенту стало результатом збігу, але аж ніяк не підтвердженням його припущень. Що стосується Шлімана, то відкриття їм передбачуваної Трої і мікенської цивілізації, по-перше, не підтвердило теоретичних передумов про абсолютну істинність гомерівських текстів, з яких виходив Шліман, по-друге, не містило в собі нічого принципово неможливого з точки зору науки того часу і не суперечило встановленим раніше науковим фактам; і, по-третє, було швидко визнано науковим співтовариством зважаючи на незаперечність фактів. У цьому принципова відмінність дилетанта Шлімана, який діяв у рамках наукового методу, від псевдовчених, які, не пред'являючи реальних відкриттів, в той же час претендують на його лаври. По суті, Шліман явив собою непоганий (залишивши осторонь втрати через непрофесіоналізм його розкопок) приклад того, як слід діяти прихильникові невизнаної концепції: працювати над нею і її науковими доказами, а не скаржитися на нерозуміння.

Поява нової наукової теорії нерідко дійсно зустрічається вороже в науковому середовищі[38]. Сама по собі це природна і навіть необхідна «імунна реакція»: нова теорія повинна довести своє право на існування і свою перевагу перед старими, а для цього пройти через випробування критикою після обов'язкового подання на наукових конференціях і друку в наукових журналах або як наукової гіпотези, або як аргументованих заперечень проти недоліків прийнятих наукових теорій. Якби теорії приймалися тільки за їх «сміливість» і «оригінальність», а не за відповідність науковим критеріям і фактам, наука просто не могла б існувати як наука. Вивчення процесів прийняття та відторгнення теорій науковим співтовариством становить один з предметів соціології науки.

Імітація науки

В низці країн, де наявність вченого звання чи наукового ступеню є ознакою престижу або заохочується фінансово, спостерігається отримання наукових ступенів особами, які нічого не досліджують науковим методом, проте пишуть за формою наукові роботи. Зазвичай, такі роботи не несуть наукової новизни, містять грубі помилки, часто є плагіатом. В Україні та Росії такі роботи часто захищають державні чиновники, адміністратори підприємств тощо. Зокрема таких імітаторів наукової діяльності багато в галузях економічних, юридичних, педагогічних наук.[39]

Псевдонаука і суспільство

Публічна критика псевдонауки

Публічною критикою псевдонауки займаються в основному вчені, журналісти та громадські діячі, які дотримуються позиції наукового скептицизму. У Росії також — Комісія з боротьби з лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень при Президії Російської Академії Наук.

Псевдонаука і релігія

Усередині традиційних і нетрадиційних релігій сформувався ряд концепцій, що суперечать науковій картині світу. Їх прихильники намагаються обґрунтувати вчення своїх релігій раціональним шляхом і позиціонують такі концепції, як «науковий креаціонізм» і «розумний задум», існування реінкарнації, «біоенергії» тощо, як альтернативу визнаним науковим теоріям. Ці концепції, що постулюють наявність надприродних явищ і сил, як правило, відкидаються науковим співтовариством і кваліфікуються як псевдонаукові[40].

Псевдонаука і держава
Демонстрація проти «психотронної зброї» на вулицях Москви, 10 вересня 1997 року.

Представники псевдонаукових концепцій часто намагаються отримати фінансування своїх «досліджень» і проектів з коштів держави, зокрема вдаючись до корупційних схем[41]. Відомий ряд прецедентів фінансування псевдонаукової діяльності з державного бюджету. Органи державної влади, включаючи центральний апарат державного управління, допускали до відповідальних посад авторів псевдонаукових теорій. Наукові установи, у тому числі спеціалізовані відомчі науково-дослідні інститути, включали в свої програми досліджень псевдонаукові розробки.

У Росії наприкінці XX — початку XXI століття були витрачені значні бюджетні кошти на програми з експериментального вивчення «торсійних полів»[42], на вилучення енергії з граніту[43], на вивчення «холодного ядерного синтезу», на астрологічні та екстрасенсорні "дослідження "в Міноборони, МНС, МВС, Державній думі[42](дивись, зокрема, статтю В/ч 10003). За словами С. П. Капіци, «помилкові і фантастичні проекти заволодівають розумами можновладців, для них знаходяться кошти, а корумповані експерти їх підтримують. Часто таке злиття інтересів влади і псевдонауки відбувається під покровом секретності і таким чином ховається від голосної критики»[44].

Псевдонаука і бізнес

Такі сфери діяльності, як астрологія і нумерологія не тільки в минулому, але й сьогодні становлять помітний бізнес[45][46][47], який багато в чому заснований на псевдонаукових твердженнях.

Відсилання до псевдонаукових доводів іноді використовуються в сфері послуг (наприклад, деякі дилери нових автозапчастин стверджують, що запчастини, зняті з розбитих автомобілів, несуть в собі «негативну енергетику аварійності»). Не менше поширення псевдонаука має і в інших сферах послуг і торгівлі.

Критика

У даний час у філософії науки відсутній консенсус щодо критеріїв, що однозначно відрізняють науку від псевдонауки[48].

Терміни «псевдонаука», «псевдонауковий» найчастіше використовуються для навішування ярликів на діяльність та публікації опонентів.

Див. також

Примітки
  1. Псевдонаука // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. Лженаука // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  3. Орфографічний словник української мови. Квазінаука // Словопедія. slovopedia.org.ua (укр). «квазінау́ка іменник жіночого роду»
  4. Фейнман Р. Ф. Наука літакошанувальників // Ви, звичайно, жартуєте, містер Фейнман = Surely You're Joking, Mr. Feynman! (Adventures of a Curious Character). — М. : Регулярна і хаотична динаміка, 2001. — С. 336. — ISBN 5-93972-087-0.
  5. Andrews J. P., Henry R. History of Great Britain, from the death of Henry VIII to the accession of James VI of Scotland to the Crown of England. — London : T. Cadell and W. Davies, 1796. — Т. II. — С. 87.
  6. Франсуа Мажанді Елементарний трактат про фізіологію людини.— 5-те вид., 1838 / Перекл. Джон Ревер.— Нью-Йорк: Harper, 1855.— с. 150.
  7. Сирокомля В. Історія польської літератури.— Тип. В. Грачьова, 1860.— С. 103.
  8. Вольский С. Про Ганемана і гомеопатію. // Маяк сучасної освіти і освіченості: праці вчених і літераторів російських і іноземних. Т. 5.— СПб.: Тип. А. А. Плюшара, 1840.— С. 40.
  9. Касавін І. Т. «Паранаука» // Філософський енциклопедичний словник (2004)
  10. Потапов А. «Віталій Гінзбург: Існує велика кількість невігласів і шахраїв» // Офіційний сайт РАН
  11. http://lenta.ru/conf/kuvakin/
  12. Пружинин, 2005.
  13. Див. наприклад Gauch H. G., Jr. Scientific Method in Practice.— Cambridge University Press, 2003. ISBN 0-521-01708-4, 435 p.
  14. Мандельштам Л. І. Лекції по коливаннях (1930—1932). Повне зібрання праць. Т.IV. — Л.: Вид-во АН СРСР, 1955 — с.409
  15. Сурдін В. Г.. Почему астрология — лженаука? // "Наука и жизнь". — 2000. — № 11.
  16. Мєдвєдєв Л. Н. «Про феномен псевдонауки» Архівовано 24 лютого 2009 у Wayback Machine. // Сибірський скептичний оглядач паранормальності
  17. Кітайгородський А. І. Реникса. 2-е вид. — М.: «Молодая гвардия», 1973. — 191 с.
  18. Олійник А. «Сто років роботи на краплі води?» // Helpix, 23.06.2007
  19. Hansson S. O. Science and Pseudo-Science // Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2008
  20. Карл Попер називав проблему демаркації між наукою і ненаукою (псевдонаукою, метафізикою і т. п.) «центральною проблемою философії науки», див. Thornton S. Karl Popper. The Problem of Demarcation // Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2006.
  21. Boyer P. S. Pseudoscience and Quackery // The Oxford Companion to United States History.— Oxford University Press, USA, 2001. ISBN 978-0-19-508209-8
    «…many late‐twentieth‐century scholars dismissed demarcating between science and pseudoscience as „a pseudo‐problem“».
  22. Laudan L. The Demise of the Demarcation Problem // Physics, Philosophy and Psychoanalysis: Essays in Honor of Adolf Grünbaum / Laudan L., Cohen R. S. — Dordrecht : D. Reidel, 1983. — Т. 76. — С. 111–127. — (Boston Studies in the Philosophy of Science) — ISBN 90-277-1533-5.
  23. Sorensen R. A. Pseudo-problems: how analytic philosophy gets done.— Routledge, 1993. p.40
  24. Нікіфоров А. Л. Філософія науки: історія та методологія: Навчальний посібник. — М.: Будинок інтелектуальної книги, 1998. Глава 1.7. «Емпірична редукція»[недоступне посилання з червня 2019]
  25. Collins H. Глава 20 «Scientific Institutions and Life after Death» // Gravity's Shadow. The Search for Gravitational Waves. — 2004.
  26. Collins H. Surviving Closure Post-Rejection Adaptation and Plurality of Science // American Sociological Review. — 2001. — Vol. 65. — С. 824-845.
  27. Williams W. F. (ed.) Encyclopedia of Pseudoscience: From Alien Abductions to Zone Therapy. Facts on File, 2000. p. 58 ISBN 0-8160-3351-X
  28. Bauer H. H. Scientific Literacy and the Myth of the Scientific Method, p. 60
  29. Radiation Hormesis. Архів оригіналу за 18 грудня 2012. Процитовано 20 грудня 2015.
  30. Pike J. Can Toxins Lead to Healthier Lives? Архівовано 15 лютого 2007 у Wayback Machine. [недоступне посилання] // New On The Sepp Web
  31. Hickey R. Risks associated with exposure to radiation; science, pseudoscience, and opinion // Health Phys.. — 1985. — Т. 49. — С. 949-952.
  32. Kauffman M. Radiation Hormesis: Demonstrated, Deconstructed, Denied, Dismissed, and Some Implications for Public Policy // J. Scientific Exploration. — 2003. — Т. 17, № 3. — С. 389–407.
  33. Atwood K. C. Naturopathy, pseudoscience, and medicine: myths and fallacies vs truth // Medscape Gen Med. — 2004. — Т. 6, № 1. — С. 33. — PubMed.
  34. Hawking S. W. Quantum Cosmology // The Nature of Time and Space, 2000. Лекция в Институте Исаака Ньютона, Кембриджський університет(англ.)
    «Cosmology used to be considered a pseudo-science and the preserve of physicists who may have done useful work in their earlier years but who had gone mystic in their dotage. There are two reasons for this. The first was that there was an almost total absence of reliable observations. Indeed, until the 1920s about the only important cosmological observation was that the sky at night is dark. [However, in recent years] the range and quality of cosmological observations has improved enormously with the developments in technology».
  35. див. наприклад Новелла С. Френологія: Історія класичної лженауки // New England Skeptical Society, 2000.
  36. Trofim Denisovich Lysenko // Encyclopædia Britannica
  37. Коротин В. Псевдонаука в современном мире: философский аспект. // Петербургский почтовой. Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
  38. Дынич В. И., Ельяшевич М. А., Толкачев Е. А., Томільчик Л. М.. Вненаучное знание и современный кризис научного мировоззрения // Вопросы философии. — 1994. — Вип. 12. — С. 122-134. — ISSN 0042-8744.
  39. Редколлегия VoxUkraine. Диплом для президента: вузы, раздающие научные степени политикам. ЛІГА.Бизнес, 20.05.2015
  40. Science and Pseudoscience // Encyclopedia of Philosophy, 2006.
  41. Валерій Кувакін Лженаука — діагноз суспільству // Комісія по боротьбі з лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень при Президії РАН, 2015 г.
  42. Чим загрожує суспільству лженаука? (Засідання Президії РАН) 2003 // Вестник РАН, том 74, № 1, с. 8-27 (2004)
  43. Лженаука и жизнь // Газета «Коммерсантъ» № 174 (3258) от 16.09.2005
  44. Кувакін В. А. Наруга розуму. Передмова упорядника Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine. // «Здравый смысл». — 2001. — № 4 (21). — С. 4
  45. В даний час бізнес різного роду провісників узаконений на державному та міжнародному рівні. Так, згідно з Міжнародному кодифікатору професій і спеціальностей ISCO-08, астрологи, провісники, нумерологи та хіроманти включені в групу 5161 — Astrologers, fortune-tellers and related workers. Див. сайт МОТ (Міжнародної організації праці)
  46. «В Україні телешоу з ворожками і астрологами приносять мільярди» // Корреспондент-бізнес, 04.06.2010 г.
  47. Кругляков Э. П. Какое, милые, столетье на дворе? // Сб. ст. «Что же с нами происходит?». — Новосибирск : Вид-во СО РАН, 1998. — ISBN 5-7692-0170-3.
  48. http://www.britannica.com/biography/Trofim-Denisovich-Lysenko

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.