Ефект Синьйора — Ліппса

Ефект Синьйора — Ліппса — палеонтологічний принцип, запропонований Філіпом В. Синьйором спільно з Джеремі Г. Ліппсом у 1982 році[1]. Суть ефекту полягає в тому, що через об'єктивну неповноту палеонтологічного літопису ні найперші, ані найостанніші (за часом існування) представники будь-якого таксону з дуже великою імовірністю не будуть виявлені у вигляді скам'янілостей.

Графічне зображення ефекту Синьйора-Ліппса

Найвідоміший приклад — ряд целакантоподібних, який вважали зниклим у кінці крейдового періоду, поки в 1938 році поблизу західної Африки не був виявлений живий представник — латимерія.

Широко відомі палеонтологам скам'янілості під назвою «фауна типу сланців Берджес» до недавнього часу вважались індикаторами раннього і середнього кембрійського періоду. Однак, починаючи з 2006 року кілька скам'янілостей дуже схожих видів були знайдені в силурійських, ордовицьких і навіть девонських відкладах, тобто через 100 млн р. після осадонагромадження сланців Берджес.

Ефект Синьйора — Ліппса має важливі наслідки: надзвичайно важко встановити час і швидкість масових вимирань фауни і флори, що сильно заважає перевірити теорії про причини цих глобальних явищ.

Див. також

Примітки
  1. Signor III, P. W. and Lipps, J. H. Sampling bias, gradual extinction patterns, and catastrophes in the fossil record // Geological Implications Of impacts Of Large Asteroids And Comets On The Earth / ed. L.T. Silver and P.H. Schultz. — 1982. — P. 291—296. — (Geological Society of America Special Publication, vol. 190) — ISBN 9780813721903. — DOI:10.1130/SPE190-p291.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.