Жальгіріс (стадіон)

Стадіон «Жальгіріс» лит. Žalgirio stadionas — багатофункціональний стадіон у місті Вільнюс, Литва. Розташовувався в Жирмунайському старостві Вільнюса на вулиці Рінктінесf (Rinktinės g. 3/11). Вміщував 15 029 вболівальників, використовувався представником першого дивізіону І-Ліги — РЕО (Вільнюс). Найбільший стадіон Литви. Автор проекту — Віктор Анікін. Нахваний на честь Грюнвальдської битви.

Стадіон «Жальгіріс»
Оригінал назви Žalgirio stadionas
Країна  Литва
Розташування Вільнюс,  Литва
Координати 54°41′36″ пн. ш. 25°17′25″ сх. д.
Побудовано 1949—1950
Відкрито 1951
Закрито 2011
Зруйновано 2016
Власник Ūkio bankas→Hanner
Покриття трав'яне
Архітектор Viktor Anikind
Команда (-и) ФК «Жальгіріс»
Вміщує 15 029
Розміри поля 105 x 68 м
Жальгіріс (стадіон) у Вікісховищі

Історія
Головні ворота стадіону

Побудований на початку 20-х років XX століття Військовим Спортивним Товариством «Погонь» (Вільно) на осквернених могилах євреїв, на старому єврейському цвинтарі Вільнюса. На цьому стадіоні також виступала футбольна команда спортивного товариства «Лауда» (Вільно). У 1924 році на цьому стадіоні відбувсязлт соколят східних кресів, також були побудовані трибуни. Під час повторного відкриття закладу в 1929 році, який з тих пір носив назву «Міський стадіон» «Погонь» (Вільно) зіграв матч з чехословацькою командою «Жиденице» (Брно), на якому був присутнім тодішній президент Польщі Ігнацій Мосцицький[1]. По ліквідації «Погоні» на початку 30-х років на стадіоні домашні матчі проводив клуб «Огнисько» (Вільно)[1]. У вересні 1936 року стадіон прийняв чоловічий чемпіонат Польщі з легкої атлетики.

По завершенні Другої світової війни Вільно увійшло до складу СРСР. Стадіон же був відновлений у 1950 році німецькими військовополоненими, побудована західна трибуна й обладнано футбольне поле з біговими доріжками навколо нього. Стадіон спочатку носив назву «Спартак». Пізніше були збудовані залізобетонні трибуни навколо футбольного поля на 18 тисяч глядачів[2] (за іншими даними, бетонні трибуни обладнані на 20 тисяч глядачів[3]). Стадіон зайняв площу в 22 га і став першою частиною спортивного комплексу, який утворили побудований в 1955 році великий спортивний зал, поруч з ним - літній відкритий плавальний басейн, обладнаний в 1958 році, і простора будівля зимового закритого плавального басейну (знесений у 2004 році), до яких пізніше додався Палац спорту (1971). У 1961 році був перейменований у «Жальгіріс», цю назву носив до кінця 2010 року.

Вхід з південної трибуни

Після здобуття незалежності Литви стадіоном володіла фірма «Žalgirio sporto arena». Він використовувався національною збірною, але в останні роки він втратив своє значення як національний стадіон, й всі міжнародні футбольні матчі проводилися або на стадіоні ім. С. Дарюса та С. Гіренаса в Каунасі, або на новому стадіоні ЛФФ у Вільнюсі. У 2012 році банк «Укьо Банкас» (Ūkio bankas) збільшив частку акцій фірми, яка знаходяться в його управлінні, до 100%[4]. У 2013 році банк «Шаулю Банкас» (Šiaulių bankas) успадкував майно збанкрутілого «Укьо банку» та його дочірнього підприємства «Žalgirio sporto arena», в тому числі стадіон «Жальгіріс».

У 2015 році литовська компанія з тогрнівлі нерухомістю Hanner Арвідаса Авуліса (конкретно — ЗАТ "Promola") придбала у «Шаулю Банкас» стадіон і будівлі на його території (площею 8 га)[5]. Територію планували розділити на дві частини — житлову й комерційну — й зробити забудову житловими будинками, готелями та офісами[6]

Демонтаж стадіону розпочався 5 липня 2016 року[7][8]. станом на 2018 рік на його території був побудований комплекс житлових будинків й комерційних будівель.

Рекорди збірної Литви з футболу

національна збірна Литви зіграла на спортивній арені 23 матчі. Найвищий показник відвідуваності (15 000 глядачів) зафіксовано 26 квітня 1995 року на матчі кваліфікації чемпіонату Європи Литва - Італія. Також на цьому стадіоні зафіксована найбільша домашня поразка збірної Литви — 0:4, 4 вересня 1999 року в поєдинку кваліфікації чемпіонату Європи проти Чехії.

Див. також

Примітки
  1. Areny Sportowe. Žalgirio Stadionas (пол.). Процитовано 15 listopada 2014.
  2. А. Папшис. Вильнюс. — Вильнюс : Минтис, 1977. — С. 136.
  3. Мацейка Ю., Гудинас П. Вильнюс. Путеводитель по городу / Перевод с литовского Д. Гельпернаса. — Вильнюс : Государственное издательство политической и научной литературы Литовской ССР, 1962. — С. 304. — 15000 прим.
  4. BNS (6 листопада 2012). В Вильнюсе объявлен конкурс подрядчика на строительство футбольного стадиона. Ru.delfi.lt. Delfi. Процитовано 22 грудня 2016.
  5. Antanavičius, Ugnius (7 липня 2016). Vilniaus „Žalgirio“ stadiono istorija: nuo šlovės laikų iki griovimo. 15min (лит.). „15min“. Процитовано 22 грудня 2016.
  6. Планы Авулиса: что будет со стадионом «Жальгирис». Ru.delfi.lt. Delfi. 6 листопада 2012. Процитовано 4 травня 2015.
  7. Vilniuje pradėtas griauti legendinis "Žalgirio" stadionas. lrytas.lt (лит.). 5 липня 2016. Процитовано 19 липня 2016.
  8. Razmaitė, Inga (7 липня 2016). Griaunamas Žalgirio stadionas – atlaisvinama vieta viešbučiui. vz.lt (лит.). Процитовано 19 липня 2016.

Література
  • Vilnius 1900—2005. Naujosios architektūros gidas. A guide to modern architecture / redaktoriai Darius Osteika, Jūratė Tutlytė. — Vilnius : Architektūros fondas, 2005. — С. G 4. — ISBN 9955-9812-0-2.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.