Жан Овідій Декролі

Жан Овідій Декролі (23 липня 1871 — 12 вересня 1932) — бельгійський педагог, психолог та лікар, один з найпомітніших представників медико-антропологічної течії реформаторської педагогіки, відомої під назвою «Нове виховання».

Жан Овідій Декролі
Народився 23 липня 1871(1871-07-23)[1][2][…]
Ronsed, Ауденарде, Східна Фландрія, Бельгія
Помер 12 вересня 1932(1932-09-12)[3] (61 рік)
Уккел, округ Брюссель-Столиця, Брюссельський столичний регіон, Бельгія
Місце проживання Бельгія
Країна  Бельгія
Діяльність педагог, психолог, психіатр, невролог, лікар, педагог
Alma mater Гентський університет
Галузь педагогіка
Відомі учні Amélie Hamaïded
Висловлювання у Вікіцитатах
 Жан Овідій Декролі у Вікісховищі

Життєпис

Народився 23 липня 1871 року в місті Рене в Бельгії. У 1901 році він закінчив медичний факультет Гентського університету, займався медичною дослідницькою роботою в Берліні та Парижі. Переїхав до Брюсселя, де працював асистентом у клініці. У 1912 році Жан Декролі керував курсами підвищення кваліфікації вчителів.[4] Після цього відкрив «Інститут для розумово відсталих дітей». У 1907 році створив для здорових дітей «Школу життя через життя».

У 1913 році був обраний професором Вищої педагогічної школи, а ще через сім років — професором Брюссельського університету, в якому читав лекції з гігієни та дитячої психології[5]

Педагогічні ідеї

Жан Декролі писав: «Я маю на меті створити зв'язок між науками, змусити їх зійтися в одному центрі. Цей центр — дитина, до якої все сходиться та від якої все розходиться».

Він розробив педагогічну технологію гуманізації навчання і виховання, методологічно зблизивши педагогіку з медициною. Так було сформовано засади медичної педагогіки та рефлексології[6].

Декролі писав, що педагогічна діяльність повинна сприяти усвідомленню дитиною власного «Я», пізнання середовища проживання, де їй належить здійснити свої ідеали, цілі й бажання.[7]

Жан Декролі вважав, що школа повинна бути поза політикою і надкласовою. Основна мета виховання — до життя, для життя, через життя. Декролі писав: «Виховання має бути розумовим, моральним і фізичним, але, крім того, воно має бути пристосоване до схильностей кожної дитини, повинна також сприяти пристосуванню до зрілого життя». Центр педагогічного процесу — дитина, її внутрішній світ, потреби, інтереси й здібності. Дитині важливіше всього знати самого себе, як у неї все влаштовано, як працюють його органи, яке їх призначення. Чому вона відчуває голод, спрагу, холод, сонливість, чому вона боїться або сердиться, які в неї недоліки та якості. Тому важливий принцип — концентрація програми школи на коло центрів інтересів: «Дитина та її організм», «Дитина і Всесвіт» тощо. Педагог відіграє роль помічника і консультанта. О. І. Піскунов пише: «Основою навчання і виховання у О. Декролі стали навчальні комплекси, названі ним „центрами інтересів“, сутність яких полягала в організації роботи дітей навколо таких тем, які більше відповідають дитячим інтересам і потребам. Конкретно це виражалося в тому, що на заняттях діти спостерігали, читали, писали, малювали, ліпили і лише, те, що було пов'язано з заданою ними темою».[8] Ж. О. Декролі створив систему дидактичних ігор, що забезпечують сенсорний розвиток дітей. Гра, за Ж. О. Декролі, — радісна творча діяльність. Для розвитку мислення запропонував систему класифікації та колекціонування.

Він виступав проти: формалізму в навчанні і вихованні; відірваності школи від життя; зубріння; ігнорування інтересів дітей.[9]

Жан Декролі зображений на бельгійській поштовій марці 1981 року.

Праці
  • «Психологія малювання»
  • «Кілька міркувань про психологію та гігієну читання»
  • «Школа і виховання»

Примітки
  1. Encyclopædia Britannica
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. Base biographique
  4. Российская педагогическая энциклопедия/Под ред. В. В. Давыдова. — М., 1993.
  5. Педагогический энциклопедический словарь / Под ред Б. М. Бим-Бада. — С. 353.
  6. Жан Овідій Декролі
  7. Джуринский А. Н. История зурубежной педагогики: Учебное пособие.- М., 1998.
  8. Історія педагогіки та освіти. Від зародження виховання в первісному суспільстві до кінця XX ст.: Навчальний посібник для педагогічних навчальних закладів/Під ред. А. В. Піскунова. — М., 2001.
  9. Коджаспирова Р. М. Історія освіти і педагогічної думки: таблиці, схеми, опорні конспекти. — М., 2003. — С. 145.

Література
  • Коджаспирова Г. М. История образования и педагогической мысли: таблицы, схемы, опорные конспекты. — М., 2003. — С.145.
  • История педагогики и образования: От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в./ Под ред. А. И. Пискунова. — М., 2001.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.