Женев'єв де Голль-Антоньйоз

Женев'єв де Голль була дочкою Ксав'є — старшого брата Шарля де Голля. Її батько був гірничим інженером у Саарі. Ще у ранньому дитинстві, у віці чотирьох років, вона втратила матір. Після того, як Саар за результатами плебісциту у 1935 році був повернутий Німеччині, Женев'єв разом зі сім'єю перебралася у Ренн, де отримала середню освіту. Оскільки вона майже 15 років прожила у Саарі, то досконало володіла, окрім французької, німецькою мовою[3][5].

До початку Другої світової війни і окупації Франції Німеччиною Женев'єв була студенткою історичного факультету у Рене. 18 червня 1940 року вона дізналася, що її дядько Шарль де Голль виголосив промову у Лондоні, у котрій закликав французів битися за визволення своєї країни[3]. З цього часу вона почала брати участь в акціях Опору: зривала зі стін нацистські листівки, а один з прапорів з мосту через Вілен забрала додому у якості трофею[6].

У 1941 році Женев'єв поступила до Сорбонни і переїхала до Парижу, де жила у своєї тітки Мадлен, котра була активною учасницею руху Опору у складі так званої «мережі Музею людини» (хоча остання через коспірацію не знала, що працює на цю організацію)[6]. У квітні 1943 року Женев'єв стала учасницею руху «Захист Франції» і займалася випуском і розповсюдженням однойменної підпільної газети France Soir[3].

20 липня 1943 року Женев'єв де Голль арештувало гестапо. Вона опинилася в паризькій в'язниці Френ, а пізніше в ув'язнені у Комп'єні. 2 лютого 1944 року її перевели у концентраційний табір Равенсбрюк. З листопада 1944 року за наказом Генріха Гіммлера, який вважав можливим використати стан Женев'єв у якості одного з козирів на можливих переговорах з її дядьком, вона була поміщена в одиночну камеру у підземний бункер, де провела чотири місяці. Після визволення концтабору частинами Червоної армії у лютому 1945 року поїхала до Базеля, де зустрілася із батьком[3][5][7].

У 1946 році Женев'єв де Голль вийшла заміж за видавця і колишнього учасника Руху Опору Бернара Антоньйоза (1921—1994). Разом з іншими депортованими вона брала участь у створенні Асоціації депортованих та інтегрованих учасників Опору (ADIR), президентом котрої стала[3]. У 1947 році взяла участь у діяльності партії Об'єднання французького народу, створеної її дядьком Шарлем де Голлем[5]. У 1987 році брала участь як свідок обвинувачення в судовому процесі проти «ліонського ката» Клауса Барбі[3].

У 1958 році Женев'єв де Голль-Антоньйоз працювала в Міністерстві культури, під керівництвом Андре Мальро. У цій якості вона познайомилася зі священником отцем Жозефом Вресінськи, який боровся за права бездомних і бідних. Женев'єв залишила роботу в міністерстві й увійшла до складу засновників благодійного товариства «Допомога в потребі» (АТД), яку очолювала впродовж багатьох років — з 1964 по 1998 роки. Завдяки її багаторічної діяльності в 1998 році у Франції був прийнятий спеціальний закон про боротьбу з бідністю[3][5][7].

Церемонія перезахоронення у паризький Пантеон. 27 травня 2015

Женев'єв де Голль Антоньйоз була нагороджена Військовим хрестом, медаллю Опору. У 1998 році вона стала першою жінкою, нагородженою Великим хрестом Ордену Почесного легіону[3].

27 травня 2015 прах Женев'єв де Голль-Антоньйоз повинен був перепохований в паризькому Пантеоні, але через заперечення родичів туди була перенесена лише частинка землі з її могили[4][7].