Жигулівський заповідник

Жигулівський заповідник охоплює північ середньої частини півострова Самарська Лука. На півночі межує з Куйбишевським водосховищем річки Волги, а на заході, півдні та сході межує з національним парком «Самарська Лука». Вся місцевість — низькі гори, з невеликими ділянками низинного лісу та узбережжям на водосховищі. Гори у межах заповідника поступово збільшується від 250 м заввишки на заході до 371 м у центрі, потім зменшується до 250 м на сході. Гори порізані двома долинами: Бахиловою Поляною та яром.[1]

Супутникова світлина Самарської Луки. Жигулівський заповідник — темно-зеленим на північно-центральній частині півострова

.

Жигулі розташовані у східноєвропейському лісостеповому екорегіоні. Цей екорегіон є перехідною зоною між широколистяними лісами на півночі та степом на півдні; для нього характерна мозаїка лісів, степових і прирічкових водно-болотних угідь. [3]

Клімат Жигулів — вологий континентальний клімат, з теплим літом (класифікація клімату Кеппена (Dfb)). Цей клімат характеризується великими коливаннями температури, як добовими, так і сезонними, з м'яким літом і холодною сніжною зимою. [4][5]

Заповідник на 94 % вкритий мішаними хвойно-листяними та широколистяними лісами. Решта — луковий степ та різнотравні луки. Вапнякові та крейдяні гори підтримують займають степові соснові ліси з вкрапленнями степу, сфагнових боліт, заплавними дубовими та осокорево-ветловими лісами, заростями верб. Біорізноманіття велике і наповнене невеликою територією: хоча Жигулі займають лише 0,16 % Самарської області, воно містить понад 1000 з 1500 видів вищих рослин регіону.[2] 50 видів рослин на цьому терені є реліктами, що збереглися від попередніх геологічних віків. Серед ссавців заповідник мають великою кількість та різноманітність дрібні гризуни, таких як рижа полівка та жовтошия миша.[1]