Гюстав Флобер

Свідоцтво про народження Гюстава Флобера

Флобер народився 12 грудня 1821 у Руані, в регіоні Приморська Сена Королівстві Франція, що у Верхній Нормандії. Він був другим сином хірурга Ашиля-Клеофа Флобера (1784—1846), головного лікаря руанської лікарні, та Анн-Жустін Каролін Флобер (уродженої Елеріо) (1793—1872). Флобер розпочав творити у дуже ранньому віці, близько 8 років, як стверджують деякі джерела. Він навчався у своєму рідному місті, доки не залишив його для того, щоб вивчати право у Парижі.

У Парижі Флобер поставився до навчання байдуже. Йому дуже не сподобалось місто. У нього з'явилось декілька знайомих, серед яких був і Віктор Гюго. Наприкінці 1840 року Флобер мандрував Піренеями та Корсикою. У 1846 році, після нападу епілепсії, які відбувалися регулярно, він залишив навчання.

Залишивши Париж, Флобер повернувся до маєтку Круасе і жив там із матір'ю. Її маленький будиночок на березі Сени став його прихистком на решту життя. Флобер так і не одружився, оскільки не хотів обтяжувати майбутню родину своєю хворобою[1]. Він мав романтичні стосунки із поетесою Луїзою Коле (збереглося їх листування). Та розрив стосунків із нею змусив Флобера назавжди втратити потяг до романтики і шукати платонічного спілкування.

У 1846 Флобер подорожував Великою Британією у компанії Максима дю Кана, що залишався справжнім другом все життя письменника. У 1846—1850 він здійснив довгу подорож до країн Середнього Сходу, а також відвідав Королівство Греція та Єгипетський еялет. У Бейруті Флобер захворів на сифіліс. У 1850 році письменник провів 5 тижнів у Константинополі, і після цього усамітнився у Круасе, лише зрідка навідуючись до Парижа та Лондона, де жила його коханка. Хоча 1858 року він відвідав Карфаген, аби продовжити дослідження Сходу задля «Саламбо».

Флобер був невтомним трудівником і часто скаржився у листах до своїх друзів на те, яка напружена у нього робота. Він був дуже близький із племінницею Каролін Комманвіл та вів дружнє листування із Жорж Санд. Зрідка відвідував паризьких знайомих, серед яких були Еміль Золя, Альфонс Доде, Іван Тургенєв, брати Едмон та Жуль де Гонкур.

1870-ті роки були дуже складними. Солдати прусської армії окупували його будиночок під час війни 1870 та у 1872 роках. Згодом померла його мати. Флобер мав серйозні фінансові проблеми. Крім того, більшість свого життя він страждав від сифілісу. Його здоров'я значно погіршилось. 1880 року у віці 58 років Флобер помер від інсульту. Письменника поховали у сімейному склепінні на кладовищі у Руані. Пам'ятник великому письменникові був урочисто відкритий у музеї Руана 1890 року.

Флобер хотів бути письменником з дитинства. У дев'ятирічному віці він перераховував романи, що хотів написати. Вів щоденник, у якому проявляється його критичне ставлення до суспільства, зокрема його саркастичний опис візиту короля.[1]

У ранньому періоді 30-40 років знаходиться у полоні «несамовитого романтизму». Написав такі твори «Танок смерті», «Мрії в пеклі», «Записки безумця».[1] У вересні 1849 Флобер закінчив першу версію роману «Спокуса Святого Антонія». Він читав роман вголос Луісу Буйє та Максиму дю Кану впродовж чотирьох днів, не дозволяючи їм переривати читання чи висловлювати свої думки, зауваження тощо. Наприкінці читання друзі порадили письменникові спалити рукопис у вогнищі і запропонували йому зосередитись на картинах повсякденного життя, а не на напівфантастичних постатях.

Після цієї першої спроби буде його найважливіша подорож: майже дворічна (жовтень 1849—літо 1851рр) поїздка на південь і схід. Тут він замислив роман, що став його дебютом і скандальним успіхом — «Мадам Боварі». Роман, написаний за 5 років, був виданий кількома випусками у «Рев'ю де Парі» 1856 року. Уряд жорстко розкритикував і письменника, і видавця, звинувачуючи їх у аморальності. Звинувачення лунали ще більше року, проте і Флобер, і видавець врешті були виправдані. Коли ж «Мадам Боварі» було видано книгою, читач її зустрів на подив дуже тепло.

У 1858 Флобер здійснив подорож до Карфагена, щоб зібрати достатньо матеріалів для наступного роману «Саламбо». Роман був закінчений у 1862 році після 4 років роботи. Наступна робота «Виховання почуттів» — це спроба автора змалювати власне дитинство, яка тривала 7 років. Зокрема, у романі описано європейські події 1848 року. Вона стала останнім романом письменника і була видана 1869 року.

Флобер написав драму «Претендент», щоправда, вона не мала успіху, та опублікував перероблену версію «Спокуси Святого Антонія» 1857 року. У 1877 році Флобер опублікував у журналах повісті «Просте серце», «Іродіада» та «Легенда про Святого Юліана Милостивого», написані у перервах між роботою над романом «Бувар та Пекюше», що залишився незакінченим.

Блискучий стиліст, що багато років відшліфовував свою майстерність, Флобер дуже сильно вплинув на літературу в цілому, привів у літературу низку талановитих авторів, серед яких був і Гі де Мопассан.

Саламбо, Gaston Bussière, 1907 рік

«Мадам Боварі» — це роман Гюстава Флобера про життя жінки, дружини лікаря Шарля Боварі Емми Боварі, яка мала позашлюбний зв'язок і намагалась жити поза межами свого статку аби уникнути заяложеності та нікчемності життя у провінції. Хоча основний сюжет твору досить простий, навіть архетиповий, справжня майстерність роману полягає в його деталях та прихованих стилях. Флобер був відомий як майстерний перфекціоніст щодо свого письма, та завжди стверджував, що його мета — це знайти «le mot juste» (фр. слушне слово). Особливістю твору є трактування фабульної основи сюжету. Він вважав, що немає сюжетів гарних і поганих, а все залежить від його розробки, глибини проникнення в предмет і досконалості його художнього вираження.

Перший роман Флобера має підзаголовок «Етюд провінційних звичаїв», в українському виданні перекладений Лукашем як «Побут провінції».

Роман, який з'явився у часописі «La Revue de Paris» між 1 жовтнем та 15 груднем 1856 року, читачі зустріли звинуваченнями автора у непристойності твору. У січні 1857 року відбувся горезвісний суд, на якому автора було виправдано 7 лютого того ж року. Після цього роман став бестселером, коли його видали книжкою у травні 1857 р. Тепер твір вважається не тільки взірцем реалізму, але й одним із найвпливовіших творів, що коли-небудь були створені.

У 2007 році було проведено опитування щодо довершеності творів сучасних авторів, результати якого наведені у виданні «The Top Ten». Роман «Мадам Боварі» було визнано другим найвидатнішим після роману Льва Толстого «Анна Кареніна» твором сучасності.

«Саламбо» — це історичний роман Гюстава Флобера, який з'явився у 1862 році. У ньому переплелись реальні та вигадані події. Дія роману відбувається напередодні повстання найманців проти Карфагену у ІІІ-му столітті до н. е. Роман мав успіх серед французьких читачів, вплинув навіть на модні тенденції в одязі.

Наливайко Д. С. відзначає, що назва «Виховання почуттів» є калькою з російської, тоді як правильніше називати твір «Почуттєве виховання» чи «Сентиментальне виховання».[1] Вийшов 1869 року і був поверненням до «буржуазної сучасності», але відсунутою у 30-40 роки XIX ст. в часи юності письменника.