Жуки-гнойовики

Жуки-гнойовики́, в Україні колись були також називались ґадзу́лі[1] — комахи ряду твердокрилих, котрі харчуються головним чином або виключно гноєм — екскрементами хребетних тварин. Назву вживають, звичайно, стосовно частини жуків з підродин Scarabeinae і Aphodiinae родини Пластинчастовусих[2], а також з родини Geotrupidae[3] . Гній є іжею не лише для їх імаго, а також для личинок. Отже ці тварини є типовими копрофагами.

Жуки-гнойовики Kheper nigroaeneus та Garreta nitens (вони зелені) швидко розтягують слонячий гній. Заповідник Manyoni Private Game Reserve у Південно-Африканській Республіці

Видовий склад та поширення жуків-гнойовиків України та в усьому СРСР плідно вивчав С. І. Медведєв.

Екологія

Гнойові жуки поширені по всьому суходолу, крім Антарктиди. Вони полюбляють достатньо теплі і зволожені біотопи. Цих комах можна зустріти у природних та штучних лісах, степах, луках, сільськогосподарських угіддях і, навіть, у пустелях. Цікаво, що у пустелі жуки-гнойовики використовують вологу кульку з гною, щоб охолоджувати своє тіло при пересуванні кульки по розжареному піску[4]. Чисельність і різноманіття гнойовиків більші в місцях стабільного масового випасання худоби[5].

Їжею для них стає гній травоїдних і всеїдних тварин, причому гною останніх вони віддають перевагу[6]. Гній містить усі необхідні для життя поживні речовини і воду. Щоправда, кількість цих речовин не така вже й велика. До того ж, гній жуки складують для харчування власних личинок. Усе це примушує комах заготовляти значні кількості гною, за масою набагато більші, ніж маса тіла комахи. Ймовірно, рекордсменом є калоїд-бик Onthophagus taurus — у свою нору він затягує гній, що важить у 1141 раз більше, ніж його власне тіло[7]. Чим більше їжі матиме личинка гнойовика, тим більшим буде розмір тіла імаго, яке утвориться при її розвитку[8].

Деякі гнойовики додатково підхарчовуються грибами, плодами дерев, гнилим листям. У Центральній Америці мешкає гнойовик Deltochilum valgum, що часом полює на багатоніжок.

Переважна більшість жуків знаходять гній за допомогою нюху. Деякі види спеціалізуються на викраданні гною, знайденого і транспортованого іншими видами. Транспортуючи гній, жук захищає його від зазіхань інших гнойовиків, між комахами часом спалахують справжні бійки.

Використання їжї
Самка південноафриканського жука-гнойовика Heliocopris neptunus Kheper. Схожа на лопаточку голова, підвищена із схилом передньоспинка і зубчасті передні гомілки допомагають гнойовикам відділяти шматочки гною від його скупчення і формувати з нього кульку

.

Гній через висихання досить швидко втрачає доступність для багатьох його споживачів. До того ж, цей ресурс є досить локальним і кількісно обмеженим. Це сприяло виробці у жуків певних поведінкових адаптацій для його раціонального споживання:

  • утворення гнойових кульок, які легше транспортувати (котити). Кулька закопується у землю і стає запасом їжі для личинок;
  • викопування нір у вигляді тунелів. Жуки заповнюють їх гноєм, яким харчуються самі і в якому проходить розвиток личинок;
  • життя безпосередньо у гнойовій масі.

Поведінка

Більшість гнойовиків, схопивши порцію їжі, намагається втекти з нею, швидко рухаючись по прямій, аби якнайшвидше віддалитися від агресивних конкурентів і уникнути зустрічі з жуками-«грабіжниками».

Якщо кулька гною призначена для личинок, її, самець і самка формують її разом. Транспортує кульку до ділянки з пухким вологим ґрунтом, звичайно, самець. Після досягнення такого місця комахи разом закопують кульку, під землею відбувається парування, і самка відкладає у гній яйця.

Багато видів гнойовиків активні у сутінках та вночі. Орієнтуватися у темряві їм допомагає місячне світло. Жуки-гнойовики — єдині комахи, які здатні орієнтуватися вночі за скупченнями яскравих зірок Чумацького Шляху[9].

Поведінку жуків-гнойовиків ретельно вивчав французький натураліст Ж.-А. Фабр. Зокрема, він спростував поширену думку, що зустрівши перешкоду, гнойовик із кулькою мобілізує на допомогу інших жуків. Насправді ж, гнойовики, які з'являються біля перешкоди, намагаються заволодіти чужою кулькою гною[10].

Значення у природі та житті людини

Подібно до інших груп тварин, жуки-гнойовики є невід'ємною ланкою природних екосистем. Адже вони споживають неперетравлене іншими тваринами і цим пришвидшують мінералізацію рослинних рештків. Отже, ці комахи є важливою складовою комплексу організмів-редуцентів.

У 1965—1975 роках 23 види жуків гнойовиків було інтродуковано до Австралії для рятування пасовищ від покладів гною: той накопичувався, бо жуки місцевої фауни були не в змозі переробляти гній європейської худоби[11]. Подібні проекти були також реалізовані у Новій Зеландії, Південній та Північній Америці.

Викопуючи норки, ці комахи поліпшують структуру ґрунту і зменшують кількість мух на пасовищах. Разом з гноєм жуки розселюють неперетравлені травоїдними насіння рослин і спори грибів. Плоди одного з видів південноафриканських горіхів за зовнішнім виглядом і стійким запахом (!) нагадує фекалії антилоп. Це спантеличує місцевих жуків-гнойовиків. Вони розтягують горіхи, що впали, і закопують їх, сприяючи поширенню рослини[12]. На тілі гнойовиків часто-густо знаходять численних кліщів, які використовують жуків як засіб розселення[13]. Разом з гноє жуки закопують у ґрунт яйця гельмінтів — паразитів людини і свійських тварин і, таким чином, знезаражують пасовища[14].

До того ж, ці жуки стають здобиччю тварин — хижаків (їжаків, птахів, жуків Staphylinidae тощо, а також паразитів. Цікаво, що гній ссавців збирають і складують у своїх норах-гніздах земляні сичі. Вважають, що таким чином вони підманюють жуків-гнойовиків, якими ці птахи харчуються[15].

Один з видів гнойовиків — скарабей священний посідав особливе місце у культурі Стародавнього Єгипту[16][17].

Примітки
  1. Ґадзуля // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Skelley, P. E. Aphodiinae. Generic Guide to New World Scarab Beetles. University of Nebraska State Museum. 2008 Version.
  3. Geotrupidae (earth-boring dung beetles). kerbtier.de. Процитовано 28 березня 2015.
  4. Smolka J., Baird, E.J., Byrne M.J., El Jundi B., Warrant, E., Dacke M. Dung beetles use their dung ball as a mobile thermal refuge \\ Current Biology 2012, 22(20): R863-4
  5. Трач В. М., Гонтаренко А. В. Жуки-навозники (Coleoptera, Scarabaoidea: Troxinae, Feotrupinae, Ochodaeninae, Aphodiinae, Scarabaeninae) Одесской области // Известия Харьковского энтомологического общества, 2004 (2005), 12 (1–2): 77–85=
  6. Dell'Amore, Ch. Dung Beetles’ Favorite Poop Revealed // National Geographic Society — http://voices.nationalgeographic.com/2012/04/17/weird-wild-dung-beetles-favorite-poop-revealed
  7. Homa Khaleeli. Just how strong is a dung beetle? The Guardian, 24 March 2010 — https://www.theguardian.com/environment/2010/mar/24/dung-beetles
  8. Резник Н. Рогоносцы. Троицкий вариант, 9.07.2014, № 159, c.15 — https://trv-science.ru/2014/07/29/rogonoscy/
  9. El Jundi, B., James J. Foster J.J., Khaldy L., Byrne, M. J., Marie Dacke M., Baird E. A Snapshot-Based Mechanism for Celestial Orientation. Current Biology, 2016, 26 (11):1456–1462,6 June 2016
  10. Фабр Ж.-Ф. Жизнь насекомых. Рассказы энтомолога. Навозники и бронзовки — http://litresp.ru/chitat/ru/Ф/fabr-zhan-anri/zhiznj-nasekomih-rasskazi-entomologa/6
  11. Bornemissza, G.F. The Australian dung beetle project 1965–75 // Australian Meat Research Committee Review 1976, 30: 1–30
  12. Midgley, J.J., White, J.D.M., Johnson, S.D., Bronner, G.N.Faecal mimicry by seeds ensures dispersal by dung beetles //Nature Plants,2015, 1: 15141 doi:10.1038/nplants.2015.141
  13. Макарова О. М. Мезостигматические клещи (Parasitiformes, Mesostigmata) (Geotrupes stercorosus) //Зоологический журнал, 1995, 74 (12): 16–23
  14. Кервен К., Штайман Б., Эшли Л., Диэр Ч., Инам-ур-Рахим. Пасторализм и фермерство в горах Центральной Азии: исследовательский обзор. –http://www.ucentralasia.org/Content/downloads/pastoralism_and_farming_in_central_asia_mountains-rus.pdf
  15. Levey, D.J., Duncan, R. S. & Levins, C.F. Animal behaviour: Use of dung as a tool by burrowing owls // Nature, 2004, 431(7004): 39
  16. Прокопович Л. В. Священный скарабей в ювелирных изображениях Древнего Египта: проблемы интерпретации символа // Праці Одеського політехнічного університету, 2015. Вип. 1(45). Гуманітарні науки, с. 202—209
  17. Скарабей в Древнем Египте. — http://www.istorya.ru/articles/scarabey.php

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.