Гельмінти

Гельмі́нти (від дав.-гр. ἕλμινθος — паразитичні черви / черв'яки; по-простому — глисти) — загальна назва паразитичних червів, що паразитують в організмі тварин (царство Animalia), людини (наприклад, у кишечнику або порожнині тіла, чи в інших тканинах) і спричинюють гельмінтози (англ. helminthiasis). Немає такого органу у людини і у будь-якої тварини, в якому не могли б паразитувати ті чи інші гельмінти. Вивченням гельмінтів займається гельмінтологія, проблемами зараження гельмінтами людей, хворобами, які вони спричинюють, займається медична паразитологія.

?
Гельмінти

Представник гельмінтів — Dirofilaria repens в мазку крові собаки.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Еуметазої (Eumetazoa)
Надтип: Білатеральні (Bilateria)
Тип: Плоскі черви (Platyhelminthes), Нематоди (Nematoda), Акантоцефали (Acanthocephala), Волосатики (Nematomorpha)
Посилання
Вікісховище: Helminths

Ще в давнину люди виявляли в організмі домашніх тварин червів різного розміру, помічали їх і у людини. У давньоєгипетському джерелі — папірусі Еберса є перші відомості про хворобу, яку, як нині відомо, спричинюють шистосоми. Перші наукові описи деяких паразитичних червей зробив Гіппократ (гострик, аскарида, ехінокок), який ввів до медичного ужитку терміни «гельмінт» і «гельмінтоз».

В українській медичній термінології та її літературних джерелах існують іноді декілька назв певних гельмінтів, зокрема, для Opisthorchis felineus — котячі двовустеці / двороти / сисуни / двоустки. Тому при невизначеності назви доцільно використовувати міжнародну латинську назву гельмінта.

Актуальність

На сьогодні відомо, що 384 види гельмінтів здатні паразитувати у людини:

Вони здатні спричиняти хвороби у тварин і людей, які наносять величезну шкоду здоров'ю, зумовлюють значний економічний збиток.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Гельмінтози.

Класифікація гельмінтів, що здатні уражати людей
Кишкова вугриця — представник нематод, збудник стронгілоїдозу.

За біологічними особливостями
Ціп'як свинячий (музейний експонат). Іноді сягає 6 м завдовжки.

На сьогодні з урахуванням біологічних особливостей гельмінтів, які спричинюють гельмінтози у людей і тварин, поділяють на 4 типи:

1. Плоскі черви (лат. Plathelminthes), серед яких виділяють патогенні для людей:

До цестод відносять тих гельмінтів, які, головним чином, мають такі основні ознаки:

  • мають стрічкоподібну форму, а тіло гельмінта складається з тісно пов'язаних сегментів (проглотид). Ці проглотиди об'єднані в ланцюжок (стробілу) і прикріплені до головки (сколекса). Найбільш дистальні від сколексу проглотиди, які містять матку, що переповнена яйцями, здатні відділятися від стробіли і виходити в довкілля з кишківника (окрім дифілоботрід);
Сколекс Hymenolepis diminuta (пацючого карликового ціп'яка), що зрідка паразитує у людей в кишечнику.
  • в статевозрілій стадії живуть у кишківнику і фіксуються до слизової за допомогою спеціального ротового апарату (присоски, борозни та хоботки);
  • не мають кишкової трубки, а харчування гельмінта йде всією поверхнею за допомогою мікроворсинок, що покривають усю стробілу ззовні, всередині тіла гельмінта є ферменти, які перетравлюють всмоктані з кишечнику хазяїна. Екскреція відбувається за допомогою складної системи збиральних трубок;
  • не мають порожнини тіла, а внутрішні органи розташовані в пухкій клітинній паренхімі, нервову систему складають головний сколексний вузол та поздовжні нервові стовбури;
  • є гермафродитами, що запліднюються або перехресно (між сусідніми проглотидами) або в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати.
Гельмінтози, які спричинюють цестоди, називають цестодозами.
  • клас сисунів / смоктальників (Трематоди, лат. Trematoda) — котячий сисун (або сибірський двовустець, або дворот), печінковий сисун (двовустець/дворот), гігантський сисун, китайський печінковий сисун тощо.

Трематоди характеризуються головним чином:

  • відсутністю сегментування;
  • листоподібною або ланцетоподібною формою;
  • наявністю двох присосок, що визначило ще одну їх загальну назву двовустеці або двороти.
  • гермафродитизмом (окрім шистосом);
  • приналежністю до біогельмінтів — у них складний цикл розвитку, обов'язково з проміжним хазяїном (різні види молюсків), а часто і додатковим хазяїном (риби, раки, краби).
Гельмінтози, які спричинюють трематоди, називають трематодозами.

Окрім цього в типі плоских гельмінтів виділяють ще 2 класи: Турбелярії (Turbellaria) і Моногенеї (Monogenea), які не здатні заражати людину[1].

Внутрішня будова типової трематоди — Clonorchis sinensis (китайського печінкового сисуна).

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Плоскі черви.

2. Круглі черви (Нематоди, лат. Nematoda, Nemathelminthes — гострик, аскарида, волосоголовець людський, трихінела, анкілостома, кишкова вугриця (угриця), ришта, тощо. У людей серед сукупності гельмінтозів переважають ті, що їх спричинюють саме нематоди[2]. Цим гельмінтам притаманні, головним чином, такі основні риси:

  • круглий перетин тіла;
  • ззовні є щільна білкова кутикула, під якою розміщений м'язовий шар з поздовжніх волокон, завдяки яким та переміщенню рідини в порожнині самих червей гельмінти активно рухаються;
  • роздільностатевість;
  • розвинені системи: м'язова, нервова, травна і статева;
  • живуть у всіх середовищах існування.

На сьогодні поділяють на класи — Chromadorea (включає 14 рядів), Enoplea (11 рядів) і Dorylaimea (8 рядів)[3]. Гельмінтози, які спричинюють нематоди, називають нематодозами.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Нематоди.

3. Волосатики (лат. Nematomorpha, народне — «живий волос») — окремі гельмінти комах, що можуть іноді потрапляти до людини при випадковому заковтуванні комах; Головним чином вони характеризуються:

  • є паразитоїдами — личинки ведуть паразитичне життя, тоді як дорослим особинам притаманний вільний спосіб життя;
  • морфологічно подібні до нематод;
  • є активними гідрофілами;

Поділяють на 2 класи — Нектонематоди (Nectonematoida) й Гордіоїди (Gordioidea)[4].

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Волосові.

4. Скреблики (колючеголові, скреблянки) або Акантоцефали (лат. Acanthocephala) — гельмінти комах та рачків, які можуть бути випадково проковтнуті людиною; Вони, головним чином, характеризуються:

  • відсутність рота й травного тракту;
  • наявність у передній частині тіла рухливого хоботка, який, як правило, вкритий колючими гачками[5];
  • порожнисте тіло;
  • зовнішні покрови складаються з тонкого тегументу, який вкриває епідерміс, що складається з синцитія, який не містить клітинної стінки.

Скребликів / скреблянок поділяють на три класи — Архіакантоцефали (Archiacanthocephala), Еоакантоцефали (Eoacanthocephala), Палеакантоцефали (Palaeacanthocephala)[6].

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Акантоцефали.

Класифікація гельмінтів, що спричинюють захворювання у людей, за особливостями життєвого циклу

За особливостями життєвого циклу гельмінтів розділяють на три групи:

  • Геогельмінти — характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку яєць і личинок необхідне перебування їх у ґрунті протягом певного часу (аскарида, волосоголовець, тощо);
  • Біогельмінти  — розвиток гельмінта відбувається за участю не тільки остаточного хазяїна, а й проміжного, іноді не одного (свинячий й бичачий ціп'яки, тощо);
  • Контагіозні антропонозні гельмінти — відсутні проміжні біологічні господарі, людина є єдиним хазяїном, і яйця, що виділяються від хворого в зовнішнє середовище до моменту виділення повністю дозрілі (карликовий ціп'як) або дозрівають до ступеня високої інвазивністі протягом буквально кілька годин на будь-яких об'єктах, навіть не на ґрунті (гострик). У гельмінтозів, які спричиняють такі гельмінти, велике значення у формуванні тривалого перебігу хвороби належить автоінвазії.

Класифікація гельмінтів за механізмом передачі до людини

Гельмінти передаються наступними механізмами передачі:

  • оральний (часто фекально-оральний) — яйця гельмінтів або проміжні стадії біогельмінтів потрапляють через заражену воду, харчові продукти, побутовим шляхом у травну систему людини, де відбувається їхня активація;
  • перкутанний — частіше за все личинки паразита самостійно просвердлюють неушкоджену шкіру і проникають всередину організму;
  • трансмісивний — личинки проникають в кровоток в результаті укусу живого переносника;

Деякі з гельмінтів використовують два механізми. Наприклад, кишкова вугриця, збудник стронгілоїдозу можуть передаватися як орально, так і перкутанно.

Класифікація гельмінтів за місцем локалізації в організмі людини

Згідно цього гельмінтів поділяють на:

  • Кишкові (аскарида, гострик, волосоголовець, тощо) — це найчастіша локалізація гельмінтів в людини;
  • Позакишкові (котячий сисун, ехінокок, тощо).

Методи виявлення гельмінтів у організмі людини
Людська аскарида, самець і самиця, музейний експонат.

В Україні є 4 види гельмінтів, яких (або їх частки) заражена людина може у себе побачити сама: гострик, аскарида, бичачий і свинячий ціп'яки. Але для виявлення гельмінтів у організмі людини потрібно застосувати певні діагностичні методи й способи. Сучасні методи діагностики глистяних інвазій нині включають:

  • мікроскопічний (гельмінтоскопія — варіант паразитоскопії):
  • нативний мазок фекалій для виявлення яєць гельмінтів (овокопромікроскопія — дослівно мікроскопія яєць[7] у фекаліях[8]);
  • товстий мазок фекалій з целофаном по Като для виявлення яєць гельмінтів;
  • після зіскрібку з періанальних складок для виявлення яєць та тіл гостриків;
  • методика липкої стрічки Грехема;
  • методика Гіммельфарба при ентеробіозі;
  • методика мікроскопії калу після попереднього збагачення флотацією, осадженням[9] чи центрифугуванням — методики Телемана, Фюллеборна, Калантарян, Рітчі, за допомогою одноразових концентраторів «Парасеп»[10] тощо;
  • методика очищення калу детергентами (пральні порошки) від супутніх біологічних домішок;
  • методика мікроскопії консервованих мазків фекалій після очищення калу детергентами;
  • виявлення живих личинок гельмінтів (закручування по Шульману, методики Бермана, Брумпта, Харада—Морі тощо) — методика прямої мікроскопії проглотид стрічкових гельмінтів,
  • методика овомікроскопії дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові, тощо при позакишкових гельмінтозах;
Яйця різних видів гельмінтів — Ascaris fertile, Trichocephalus trichuris, Hymenolepis diminuta, Hymenolepis nana, Tenia, Toxocara canis, Necator americanus, Enterobius vermicularis, Ascaris lumbricoides (зверху до низу).
  • патоморфологічний — дослідження біоптатів м'язів при трихінельозі, тканин при цистицеркозі тощо;
  • цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі та альвеококозі;
  • серологічний — різного роду серологічні реакції (РНГА, РЗК, РІФ тощо);
  • топічна діагностика — ультразвукове дослідження органів, МРТ, КТ тощо.

Див. також

Примітки
  1. Walker, J.C., and Anderson, D.T. (2001). «The Platyhelminthes». In Anderson, D.T.,. Invertebrate Zoology. Oxford University Press. pp. 58-80. ISBN 0-19-551368-1.
  2. Anderson R.C. (2000) Nematode Parasites of Vertebrates: Their Development and Transmission. 2nd Edition, CABI Publishing. 650 pages
  3. Hodda, M. 2011: Phylum Nematoda Cobb 1932. Zootaxa, 3148: 63-95./In: Zhang, Z.-Q. (ed.) 2011: Animal biodiversity: an outline of higher-level classification and survey of taxonomic richness]. ISBN 978-1-86977-849-1 (paperback) ISBN 978-1-86977-850-7 (online edition) pdf
  4. Hanelt B, Thomas F, Schmidt-Rhaesa A Biology of the phylum Nematomorpha // Advances in Parasitology, 59 (2005) С. 244—305. — DOI:10.1016/S0065-308X(05)59004-3.
  5. Звідси і одна з назв акантоцефалів: колючоголові.
  6. David William Thomasson Crompton, Brent B. Nickol Biology of the Acanthocephala. Cambridge University Press, 1985—519 р.
  7. лат. Ovo — яйце.
  8. грец. κοπρο — гній, фекалії
  9. Етерно-оцтове, хіміко-седиментаційне, етерно-формалінове.
  10. Одноразові концентратори призначені для концентрації яєць та личинок кишкових гельмінтів, а також найпростіших методом центрифугування фекалій через спеціалізований фільтр ,

Джерела
  • А. М. Зюков за участі Б. Я. Падалки. Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. — 2е вид., доп. — Державне медичне видавництво УРСР. Київ. — 1947 р.— 394 с.
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с. (рос.)
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2002. — Т.2.— 658 с. ISBN 5-311-01 249-8
  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8 (рос.)
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1, 2—е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3

Література
  • Anderson, D.T. (Ed): Invertebrate Zoology, 2nd edn. Oxford University Press, Victoria, 2001, 476pp. ISBN 0 19551368 1. (англ.)
  • Вгору Roberts, Larry S.; Janovy, Jr., John (2009). Foundations of Parasitology. Eighth. McGraw-Hill. 502 р. ISBN 9780073028279. (англ.)
  • Смирнов Григорий Григорьевич. Глисты и борьба с ними. — Ленинград : Государственное издательство медицинской литературы. Ленинградское отделение, 1959. — 48 с. — 50 000 прим. (рос.)
  • Життєві цикли гельмінтів // Медична біологія. / За редакцією В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. — Вінниця: Нова книга, 2004 ISBN 966-7890-35-Х

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.