Жінки для втіхи

Жінки для втіхи — жінки та дівчата, навернені в сексуальне рабство Імперською армією Японії на окупованих нею територіях під час Другої світової війни. За різними підрахунками від 45 до понад 400 тисяч жінок пройшли через так звані станції втіхи — військові борделі для японських солдатів та офіцерів[1].

Три корейські «жінки для втіхи», визволені армією США в Бірмі в серпні 1944 року.

Від початку функціонування «станцій втіхи» до них залучалися японські повії, проте зі зростанням чисельності армії кількість борделів на окупованих територіях так само зросла й до них стали залучатися місцеві мешканки. Формально японське законодавство передбачало добровільне залучення жінок у віці від 21 року до «станцій втіхи», проте насправді жінок перетворювали в секс-рабинь проти їхньої волі. У таких борделях жінки зазнавали зґвалтувань, потерпали від голоду, венеричних хвороб та нелюдського ставлення[1].

Тема «жінок для втіхи» є складною у відносинах Японії з державами, які перебували під її окупацією та звідки походили поневолені жінки (особливо з Китаєм та Південною Кореєю)[2]. Японський уряд неодноразово заперечував про примусовий характер залучення жінок до військових борделів[3]. 2015 року японський уряд офіційно вибачився перед «жінками для втіхи» та перерахував до південнокорейського фонду допомоги колишнім бранкам 1 мільярд єн[4].