Зазирни у мої сни

Мирон Белінський, мешканець Рівного, живе з дружиною Євою та сином Теодором, якого називають Тео. В ранньому дитинстві у Тео стається запалення, що загрожує серйозними ускладненнями. Хлопчика вчасно лікують, але хірург повідомляє, що під час операції чомусь на пів хвилини в Тео зупинилося серце. Після цього випадку поведінка Тео тривожно змінюється: він безпричинно плаче вночі, час від часу застигає, не реагуючи на події навколо. Пізніше в нього стаються напади сомнамбулізму. Батьки везуть хлопчика на огляд, де в нього діагностують епілепсію, але діагноз не підтверджують.

У 2015 фінансове становище родини сильно погіршується. Мирон починає підробляти таксистом окрім основної роботи в кол-центрі. Несподівано до нього приїжджають двоє агентів ФБР, які показують, що з його особистої електронної скриньки було відправлено лист про деталі доставки великої партії наркотиків. Чоловік запевняє, що не відправляв його та починає підозрювати в цьому свою дружину. Вдома Тео каже, що це він написав листа, до чого його змусив невідомий Аймонт, але батько не вірить. Незабаром той свариться з одним чоловіком, Новаком, на вулиці, який погрожує Мирону розправою. Після цього Мирона виганяють з роботи. Його знову розшукує ФБР, вже за другий лист — про підготовку теракту в Вашингтоні. Чоловік поспішає додому, де виявляє, що двері квартири вибито, а Тео зник. Агент ФБР Ліза Торнтон спантеличена викраденням дитини. Батьки розмішують оголошення з прикметами Тео, поки поліцейський Станкевич розшукує його. Тим часом у Вашингтоні справді стається теракт.

Єва після викрадення перебуває в пригніченому стані. Її страх перед електрикою посилюється — давня фобія, зумовлена дитячою травмою, коли струмом убило її друга. За тиждень Тео знаходять в ліфті одного з будинків. Він не пам'ятає що сталося, а в його шортах виявляється записка «сподіваюся, це було востаннє». Єва дивно реагує на цю фразу, ніби вкрай нажахана. Хлопчика забирають додому, та Мирон тепер розчарований в собі, що не вберіг сина. Невдовзі агенти ФБР пропонують йому переїхати з дружиною й сином до США. Вони вважають, що один пристрій для зчитування сигналів кори головного мозку допоможе з'ясувати що відбувалося з Тео. Мирон категорично відмовляється. Єва після прочитання записки стає ще дивніша та починає курити. Мирон підозрює, що дружина щось приховує, і вираховує пароль від її профілів у Вконтакті та Facebook. Він виявляє переписку з якимось Новаком, якого Єва просила повернути сина. Єва зізнається, що зрадила Мирну з ним заради грошей, а той потім почав її шантажувати. Мирон забирає сина та їде в США, у Балтимор. Ліза Торнтон погоджується вирішити фінансові проблеми його родини в обмін на обстеження мозку Тео.

Мирон знайомиться з доктором Далтоном, який демонструє пристрій для спостереження з допомогою спеціальної шапки з датчиками того, що бачить в цей момент людина. Пристрій показує не те, що потрапляє в поле зору, а те, що сприймає мозок. Коли шапку одягають на Тео, вдається що він бачить під час нападів сомнамбулізму. Хлопчик бачить темного чоловіка, котрий незрозумілим чином реагує на те, що Мирон подумки кличе сина. Після цього Тео в несвідомому стані нападає на батька. Агент ФБР Норвуд намагається встановити зв'язок цих подій з листами.

Від матері надходить звістка про смерть Миронового батька, що покинув родину багато років тому. В той же час Мирон розуміє кого бачив Тео — це загиблий наркоторговець Матео Кампо на прізвисько Даймонд (що здалося Тео за Аймонт). Він загинув від рук бандитів того ж дня і тієї ж миті, коли хлопчикові робили операцію. Ліза розповідає біографію Матео та як батько поставив йому тавро за халатність на фермі — цей знак у вигляді ромба на обличчі став відмітною рисою злочинця. Матео був інформатором ФБР, за що його вірогідно і вбили спільники. Норвуд спантеличений і наляканий цим, він ледве не стріляє в Мирона, проте його рятують агенти ФБР, яких Тео спонукав приїхати, якось знайшовши приховану відеокамеру.

Ліза показує запис із іншої відеокамери в Мироновому будинку, де видно як Тео вночі бере ніж і стоїть біля сплячого батька, а потім іде. Згодом Тео ледве не випиває отруйний розчин. Лікар Джено Кордона у співпраці з ФБР занурює Тео в стан клінічної смерті, після чого видіння Аймонта в снах зникають. Мирон з сином возить його по Америці відпочити, поки в одному з готелів уночі Тео не встає з ліжка та йде до ліфта. Він дістається на дах, де хапає електричні дроти. Мирону ввижається Аймонт, який каже, що це єдиний спосіб покинути тіло Тео. Мирон отямлюється в літаку і згадує жахливу сцену — свого сина, спаленого струмом, але скоро розуміє, що це спогад про жахи його дружини. Насправді ж він з Лізою й Тео повертається в Балтимор, де й вирішує лишитись.

Олександр Михед жартома виокремив фінал роману «Зазирни у мої сни».

Роман «Зазирни у мої сни» був гарно сприйнятий публікою та критиками. Увійшов до чарту найочікуваніших книг на Форумі видавців у 2016 році.

Роман прочитав і прокоментував письменник, культуролог і літературознавець Олександр Михед, який разом із Максимом Кідруком брав участь у зустрічі-дискусії в Рівному, що позиціонувалась організаторами як «зустріч майстрів жанру трилер»[15].

Олександр розповів, що прочитав роман «на одному подиху», а також виокремив фінал, який, на його погляд, «ще довго не відпускатиме і викликатиме бажання вибити колись із Кідрука альтернативне закінчення»[9].

Літературний оглядач Анастасія Почекутова зазначила, що в новому романі автор «ніби подорослішав, став більш статечним та виваженим, при цьому залишивши за собою усіма улюблену кінематографічність розповіді».

Оглядач висловила своє прихильне ставлення до роману, а також вказала на неможливість передбачення майбутніх векторів праці Максима Кідрука:

В цілому книга вийшла сильна та не схожа на все те, що ми раніше читали у Кідрука. І що я можу сказати? Такий Кідрук мені сподобався, може, навіть більше за попереднього. Адже після «ЗУМС» дуже важко передбачити, що можна далі чекати від автора.

Тетяна Трофименко високо оцінила роман і професійний розвиток автора.

Також критик зазначила, що в новому романі автор «ніби подорослішав, став більш статечним та виваженим, при цьому залишивши за собою усіма улюблену кінематографічність розповіді»[16].

Літературний критик Тетяна Трофименко оцінила творчий розвиток автора і зробила припущення щодо зайняття Максимом Кідруком чільної позиції в сучасній українській літературі:

Направду, якщо автор і далі так старанно працюватиме й не знижуватиме планку письма, його романи в сучукрліті замінять усе. Ну принаймні те, що зараз називають любовним й соціально-психологічним романом, – точно.

За словами Тетяни Трофименко, «письменник упевнено зайняв нішу в жанровій літературі, а також, щонайважливіше, продемонстрував уміння вибудовувати захопливий сюжет, створювати яскраві образи та характери персонажів».

Також критик оцінила змалювання родинного конфлікту в романі й пообіцяла, що сюжет триматиме читача в напрузі до самого фіналу[17].

Позитивно відгукнулась про творчий доробок і про самого Максима Кідрука директор книгарні «Букініст» Марина Лібанова: «Мені приємно, що Макс у такому класному віці майже кожного року пише новий роман і від цього його більше знають, читають. Тобто, він сам себе популяризує»[18].

• Бот
• Бот: Ґуаякільський парадокс

• Максим Кідрук. Зазирни у мої сни. — Харків : КСД, 2016. — 528 с. — ISBN 978-617-12-1504-7.

• Сторінка книги на сайті видавництва
• Сторінка книги на сайті Форуму видавців 2016
• Книготрейлер на каналі Максима Кідрука на YouTube