Закомара
Закома́ра — архітектурний елемент, напівкругле чи коловидне звершення зовнішньої стіни будівлі, що закриває собою внутрішнє склепіння й повторює криву його обрису.
![](../I/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B0.jpg.webp)
![](../I/%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B8_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D1%96%D0%B1%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%83_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96.JPG.webp)
Закомари були поширені в кам'яних будівлях, переважно культового призначення (церквах і соборах) Київської Русі. Так, закомари можна бачити на храмах Києва і Чернігова ХІ-XIV ст.ст. (наприклад, Борисоглібський собор ХІІ ст. у Чернігові).
У пізнішу добу, починаючи з Суздальського князівства і далі в Московії, закомари стають традиційною деталлю російського архітектурного стилю, як церковного, так і світського (т.зв. теремного будівництва), а вже у XIX — поч. ХХ ст.ст. закомари є невід'ємною деталлю т.зв. лжеруського стилю, що також використовувався і в храмовому, і в світському будівництві широко по всій Російській імперії, включно з Україною і зокрема, в Києві.
Джерела
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 4., К., 1979, стор. 176
Посилання
- Закомара // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 93. — ISBN 978-966-7407-83-4.