Закон Дебая

Закон Дебая стверджує, що при низьких температурах теплоємність твердого тіла зростає пропорційно кубу температури.

Порівняння передбачень моделей Дебая і Ейнштейна в залежності від температури

Закон Дебая справедливий для діелектриків і напівпровідників при температурах, набагато менших за температуру Дебая, яка є характеристикою кожної конкретної речовини і приблизно дорівнює:

де а — стала ґратки,  швидкість звуку,  стала Больцмана.

При високих температурах закон Дебая переходить у закон Дюлонга — Пті, згідно якому теплоємність є константою. При охолодженні нижче температури Дебая теплоємність починає змінюватися з температурою, а закон Дебая починає діяти при абсолютній температурі принаймні в 4 рази нижчій[1].

Залежність теплоємності від температури виражається формулами[1]:

,

де  — об'єм, Т — температура, N — кількість елементарних комірок а  — кількість атомів в одній комірці.

Теплоємність при сталому тиску у цьому випадку дуже незначно відрізняється від теплоємності при сталому об'ємі, оскільки різниця між цими величинами для твердих тіл за низької температури пропорційна T7[2].

Петер Дебай побудував теорію теплоємності твердого тіла що відома зараз як модель Дебая в 1912 році, вдосконаливши модель Ейнштейна, враховуючи низькочастотні коливання кристалічної ґратки акустичні фонони[3].

У випадку складної структури кристалічної ґратки закон Дебая не виконується. У сильно анізотропних кристалів може бути кілька температур Дебая, і тоді закон виконується лише при охолоджені нижче найнижчої з них[1].

Закон Дебая не враховує електронну теплоємність, а лише теплоємність самої кристалічної ґратки[2].

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.