Закревські

Закревські —давній козацько-старшинський, згодом дворянський рід, започаткований генеральним обозним Йосипом Лук'яновичем Закревським (1762)[1]. Незабаром її братам Олексію та Кирилу вдалося досягти величезного впливу при дворі імператриці Єлизавети Петрівни, отримавши графський титул. Після цього Йосип Закревський зробив карколомну кар'єру в Гетьманщині: від козака до генерального бунчужного^{[джерело?]}.

Закревські
Герб
Держава	Велике князівство Литовське
Представляє	Закревський Осип Лук'янович, Закревський Андрій Йосипович, Закревський Віктор Олексійович, Закревський Гнат Платонович, Закревський Микола Васильович і Мура Будберг
Закревські у Вікісховищі

Один із його синів — Андрій Йосипович Закревський (1742—1804) — був директором Академії російської (заснованої 1783) та головою Медичної колегії (1789) у Санкт-Петербурзі[1].

Родині однієї з гілок роду Закревських належало село Березова Рудка (нині село Пирятинського району Полтавської області). Першим його власником (з 1787) був надвірний радник Григорій Закревський У селі було побудовано розкішний палац. Маєток Закревських у 1843, 1845 і 1846 роках відвідував Тарас Шевченко, гостюючи у братів Закревських — Віктора Олексійовича та Платона Олексійовича, про що згадує Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Особливо заприятелював Тарас Шевченко з Віктором Олексійовичем (1807—58), ротмістром у відставці, який мешкав неподалік села на хуторі Вікторівка. Відомо, що під час відвідин Березової Рудки в грудні 1843 року Тарас Шевченко намалював портрети Віктора та Платона Олексійовичів, а також портрет Ганни Іванівни — дружини Платона Олексійовича. Спілкувався поет і з сестрою Віктора і Платона — Софією Олексіївною, відомою свого часу письменницею, авторкою роману «Институтка» («Отечественные записки», 1841) та повісті «Ярмарка» («Отечественные записки», 1841). Син Платона і Ганни — Гнат Платонович (1839—1906) — прокурор Харківської судової палати, обер-прокурор 1-го департаменту Правительствуючого сенату (1894), автор праць «Об учениях уголовно-антропологической школы» (Харків, 1893); «О равенстве в обществе» («Журнал гражданского и торгового права», 1883, № 1); «По поводу резюме председателя суда» («Журнал гражданского и уголовного права», 1887, № 4) та ін. Його дочка Марія (1892—1974; після одруження Бенкендорф, баронеса Будберг) — громадянська дружина спочатку Максима Горького, котрий присвятив їй роман «Жизнь Клима Самгина», потім — англійського дипломата Р.-Г.Локкарта, а згодом — англійського письменника Герберта Велза. З бокових відгалужень цього роду походить, імовірно, Микола Васильович Закревський. Останнього не варто ототожнювати з полтавським дворянином — теж Миколою Васильовичем (ця помилка допущена в «Малоросійському родословнику» Вадима Модзалевського, т. 2. К., 1910, та «Критико-биографическом словаре», 1916). Залишив слід в історії ще один Микола Закревський (рік народження та рік смерті невідомі) — морський лікар, який 1861—65  опублікував низку цікавих статей в «Морском сборнике» з історії Чорноморського флоту, оборони Севастополя в Кримську війну (1853—1856), з життя та діяльності видатних флотоводців[1].

• У культурно-науковому середовищі прізвище Закревський насамперед пов'язується з Гнатом Платоновичем^{[джерело?]} (1839—1906) — прокурором Харківської судової палати і сенатором, автором праці «Об учениях уголовно-антропологической школы» (1893)[1]
• Микола Васильович Закревський (1805—1871) — історик, фольклорист, етнограф (народився в Києві в сім'ї міщанина, і його не слід плутати з полтавським дворянином Миколою Васильовичем 3акревським)[1].
• Нік Клегг — британський політик, нащадок роду Закревських, правнук Гната Платоновича Закревського^{[джерело?]}.