Закусило Микола Іванович
| Закусило Микола Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
14 серпня 1956 (65 років) с. Малі Мошки Овруцького району Житомирської області. | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | письменник, художник | |||
| Alma mater | Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1982) | |||
| Мова творів | українська | |||
| Жанр | проза, есе, драматургія, живопис | |||
|
| ||||
Мико́ла Іва́нович Закуси́ло (нар. 14 серпня 1956 року) — український прозаїк, живописець, есеїст, драматург.
Творча біографія
Народився 14 серпня 1956 року в селі Малі Мошки Овруцького району на Житомирщині. Після навчання у Раківщинській середній школі був пастухом, іконописцем, теслярував, служив у війську. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1982) та художню студію при Будинку художника в Києві (2001, майстерня В. Каверіна). Працював літературним редактором у періодичних та електронних виданнях, видавництвах.
Певний час реставрував храми Полісся, збирав пісенну архаїку полєшуків, так звані північні голосюрки пастухів. Дослідник поліської міфології і демонології, шукач норинчанського фольклору. Особливе місце у творчості прозаїка посідають міфи, легенди, притчі, вірування. У текстах домінують фантасмагорія, гротеск, магія, метафорика, символізм. На основі цього виробив не лише власний стиль, а й неповторну художню мову письма: використовуючи говірку людей рідної Овруччини, письменник майстерно «олітературнює» діалектні слова, популяризує те, що втрачено або забуто. Він начебто «слухає» «мамину мову» в собі, яка відображає колорит мовлення полєшуків дооколичного краю, специфіку хатнього і подвірного побуту, господарювання тощо. («Мамина мова найрідніша, вона не втратила свого звучання від часів Київської Русі і саме нею пишу я трактати і прозу…»)
Прозові твори поєднує з живописом: створив цикл полотен за однойменним романом «Норинчанка і птах». Наче «останній деревлянин» досить тонко передав дух минулого, давнього містичного Полісся.
Микола Закусило працює на дереві й полотні. Має яскраво виражений іконописний, «ковчежний» гротесковий стиль. («Босх живе і пасеться на наших теренах». О. Сидор-Гібелинда). Однак за внутрішньою стилістикою відзначається підсвідомою дивовижно-фантастичною уявою. («Прозаїк і художник безмежної фантазії». М. Сидоржевський). Та водночас творчість глибоко релігійна, містична, з прихованою символікою. («Автентично-наївний живописець, який сповідує праарт – праліське мистецтво, нечутливе до впливу брендів, байдуже до мейнстріму і створене поза глобалізованим контекстом». В. Каверін).
В основі творчості митця — вивчення прапервнів природи, архетипів, що дає змогу звертатися до вічних форм та образів. Вірить у вічність, долю.
Творець архаїки: поезії мерців-нориків відтворює голосом предків, котрі жили в малих мошках...
Живописні твори Миколи Закусила зберігаються у приватних колекціях України, Білорусі, Росії, Німеччини, у Музеї гетьманства, Музеї книги і друкарства (Київ). Малюнки художника знайшли притулок у селах та хуторах Овруцького і Мозирського Полісся, аулах Азербайджану, Грузії, Киргизії, станціях Сахаліну. У шкільні роки юний митець створив серію портретів письменників-класиків, героїв «Мертвих душ».
Автор романів
«Грамотка скорблячих» («33 душі і сім пусток», «На обітовані землі», «Переселення вітряка», «Блудниця убога», «Боги регочуть», «Зішестя Пращура», «Троглодит чорнобильський», «Причащання в Малих Мошках», «Книга видінь і прозрінь: прощання з матір’ю»), «Книга плачів», «Норинчанка і птах», «Деревлянин і янголиця», «Юнка і Первень», п’єс: «Пісок часу», «Глина світу», «Ковдуни», «Антисвіт», книги трактатів «Полєшукова душа».
Експозиції живописних творів
- 1974 – Дворова виставка біля рідної хати; село Малі Мошки
- 1995 – «Українське малярство Валентина Поліщука і Миколи Закусила»; Товариство «Україна», м. Київ
- 2001 – Колективна виставка студійців; Будинок художника, м. Київ
- 2002 – Персональна виставка живопису «Міфи, сни, реальність»; Музей гетьманства, м. Київ
- 2006 – Персональна ювілейна виставка живопису «Архетипи Полісся»; Музей книги і друкарства України (Києво-Печерська лавра), м. Київ
- 2010 – Виставка живопису, присвячена 940-літтю Свято-Михайлівського Видубицького монастиря; галерея «Спас» (на території монастиря), м. Київ
- 2011 – Виставка живопису «У колі друзів»; галерея «Неф» (на території Києво-Печерської лаври), м. Київ
- 2017 – Персональна ювілейна виставка живопису «Земля деревлян»; Музей гетьманства, м. Київ
- 2017 – Персональна виставка живопису «Норинчанка і птах»; Овруцька центральна районна бібліотека для дорослих ім. Андрія Малишка, м. Овруч
- 2017 - Пересувна виставка живопису «Норинчанка і птах — на маминій землі»; Музей історії села Гошів, село Гошів
- Учасник Всеукраїнських художніх вернісажів та Міжнародних мистецьких проєктів.
Бiблiографiя опублікованих творів
Книги
- Прибутна вода. Оповідання. — К.: Молодь, 1987. — 232 с. (Сер. «Перша кн. прозаїка». — С. 129—170);
- Книга плачів. Роман-міф. – К.: Український письменник, 1999. – 159 с. (Сер. «Сучасна укр. л-ра»);
- Норинчанка і птах. Книга-триптих. – Чернівці: Букрек, 2015. – 136 с.: іл.;
Колективні збірки
- Деревлянська книга // Тексти. Антологія прози. – К: Смолоскип, 1995;
- Вупиряка батька з’їв // Десять українських прозаїкiв. Бібліотечна серія. – К: Раккорд, 1995;
- Tchornobyl-Tagebush. Evaknierung // Stimmen aus Tchornobyl – ФРН: Brodina Verlag, 1996;
- Грамотка скорблячих. Роман-жальки // Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа. – К.: Ґенеза, 1997. – С. 373—518;
- Ein Rosenbrunnen. – ФРН: Brodina Verlag, 1998;
- Grosvater Levadko. – ФРН: Wieser Verlag, 1998;
- В смерть іду вже я // Приватна колекція. Вибрана українська проза та есеїстка кінця ХХ століття. Авторський проект Василя Габора. – Л.: ЛА «Піраміда», 2002;
- Мічені хрестом // Сучасна українська література. Есеїстика. – К.: Неопалима купина. – 2005;
Періодичні видання
- Квітка щастя. Оповідання // Овруч: Зоря. – 1978. – 30 верес.;
- Слід на землі. Оповідання // Овруч: Зоря. – 1083. – 9 лип.;
- У діда Степана хата сіла. Оповідання // Бородянка: Вперед. – 1983. – 19 лист.;
- Сон-трава (Уривок з роману «Плачі за птахом» // Ж.: Авжеж. – 1991. – №9;
- Пекло. Третiй Ангел засурмив (Уривок з роману «Книга плачів») // Дума. – 1992. – Ч. 7. – Трав.;
- Ой, коте-коточку (Уривок із «Книги плачів») // Ж.: Авжеж. – 1992. – №7;
- Книга плачiв (Уривок з роману) // Зустрiч.– 1992. – Ч. 13. – Жовт.;
- Либідь тече. Оповідання // Сільські обрії. – 1992. – №9—10;
- Заплакала стара iкона (Уривок з роману «Грамотка скорблячих») // Родослав. – 1992. – Ч. 23—24. – Груд.;
- Книга плачiв. Роман // Основа. – 1993. – Ч. 1, 2;
- Iдiть, люди, коржа кусать // Золотi ворота. – 1993. – Ч. 4;
- Люди розмножились i почали говорити // Золотi ворота. – 1993. – Ч. 5;
- Святi таїни (Древлянська книга. Iз «Грамотки скорблячих») // Золотi ворота. – 1993. – Ч. 6;
- Ти ступила на землю iз мого ребра // Золотi ворота. – 1994. – Ч. 1(7);
- Чорнобилю много (Замiсть пiслямови) // Золотi ворота. – 1994. – Ч. 1(7);
- Хто визволить мене вiд тiла цiєї смертi // Золотi ворота. – 1994. – Ч. 2(8);
- Про рай, потоп i дерево життя // Золотi ворота. – 1994. – Ч. 3(9);
- Риби, антилопи, мавпи, ангели у моєму образi (Трактат) // Золотi ворота. – 1994.– Ч. 4(10);
- Чорнобильський щоденник // Сучаснiсть. – 1994. – Ч. 4, 5;
- Камiнь-пiсковик (Iз “Деревлянської книги”) // Свiто-вид. – 1994. – Ч. 3;
- Грамотка скорблячих. Роман-жальки//Неопалима купина. – 1995. – Ч. 7-8;
- Грамотка скорблячих // Нью-Йорк: Наше життя. – 1996. – №4;
- Мiченi хрестом (Пiснь живим) // Світо-вид. – 1999. – №1.
- Полєшукова душа: трактати пастуха // Ж.: Косень. – 1999. – №1, 2—3;
- Мотузка в небо. Федора, відьми, стовбуряки // Кур'єр Кривбасу. – 1999. – Лист.-груд.;
- Норинчанка і птах (Уривок з роману-гризайля) // Україна. – 2001. – №12;
- Видіння німої: потоки погибелі (Уривок з роману «Троглодит чорнобильський») // Київ сьогодні. – 2004. – №41. – Лист.;
- Здрастуй, Наречена Ненареченая // Київ сьогодні. – 2005. – №1. – Січ.;
- Про Непорочне Зачаття, пломінь духу і любов до ближнього // Літературна Україна. – 2005. – 29 груд.;
- Возбудися, душе моя (Пiснь про iкону) // Слово Просвіти. – 2007. – Ч. 1. – 1—10 січ.;
- Зішестя пращура (Кара черв’яком). Уривок з роману-крику // Літературна Україна. – 2007. – 12, 19 лип.;
- Глина світу (ь): Побутова п’єса у трьох діях // Житомирський феномен. Спецвипуск часопису «Світло спілкування». – Ж.: Видання М. Косенко. – 2007;
- У Видубичах монахи-ямники поють // Українська літературна газета. – №1, 2, 3, 4. – 2011. – 14, 28 січ., 11, 26 лют.;
- Норинчанка і птах (Уривок з роману-гризайля) // Українська літературна газета. – №2. – 2012. – 27 січ.
- Невинність Буслихи – паладіум Птаха // Українська літературна газета. – №2. – 2016. – 29 січ.
- Дванадцять притч від Миколи Закусила (До 60-річчя з дня народження) // Українська літературна газета. – №15. – 2016. – 5 серп.;
Інтерв’ю, бесіди, розмови
- Куди втiкати? Бесiда з В.Медвiдем // Золотi ворота. – 1994. – Ч. 1(7);
- Микола Закусило: «Полісся велике, а Мошки малі: я писав «Грамотку» упродовж 25 років» // Літературна Україна. – 2006. – 17 серп.;
- Микола Закусило: «Я малюю архетипи, які будять і не дають заснути» // Літературна Україна. – 2006. – 23 лист.
- Що хорошого, що поганого. Відповідь на анкету // День. – 2007. – 19 трав.;
- Направовлівовнизназадвпередуверхколомминулоговмайбутнє (Випробування словоживописом. Розмова з В. Каверіном) // Українська літературна газета. – №7, 8. – 2010. – 2, 16 квіт.;
Джерела інформації про автора
- Яскажук В. Пісня рідного краю // Зоря. – 1987. – 5 груд.;
- Тарнавський В. Нове ім’я: Микола Закусило // Зустріч. – 1992. - №13. – Жовт.;
- Горбач А.-Г. У десяту болючу річницю Чорнобиля // Нью-Йорк: Наше життя. – 1996. – Ч. 4;
- Зборовська Н. Завершення епохи, або українська літературна ситуація кінця 1980-90 рр. // Кур'єр Кривбасу. – 1996. – Вересень-жовтень;
- Ukraina irredenta. 13+2. – К.: Асоціація «Нова література». – 1997;
- Гуцуляк О. Закусило Микола // Плерома. - №3. - МУЕАЛ. «Повернення деміургів». – Ів.-Франк.: Лілея-НВ. - 1998. – С. 55;
- Сулима М. Житомирська прозова школа у дзеркалі давньої української літератури // Літературна Україна. – 1998. - 11 черв.;
- Логвиненко О. На землі, під землею, в небесах // Літературна Україна. – 2000. – 8 черв.;
- Іванюк М. Попіл лиха стукає в серце митця // Президентський вісник. – 2000. – 16—22 груд.;
- Чиншева О. Письменник, який пише фарбами, а малює словом // День. – 2002. - 30 серп.;
- Білякова Л. Художня “демонологія” Миколи Закусила // Київ сьогодні. – 2002. – Ч.30. – 30 серп.;
- Харченко Т. Забути, щоб згадати // Україна молода. –2002. - 3 верес.;
- Міфи. Сни. Реальність // Літературна Україна. – 2002. - 12 верес.;
- Онищенко В. Заїлий мистець // Шлях перемоги. – 2002. - Ч. 42. - 10—16 жовт.;
- Прокопів Ю. Сучасна українська проза крізь призму християнської традиції. (Своєрідність твору «Мічені хрестом» Миколи Закусила як проповіді-міфу). – Ів.-Франк.: Плай. – 2002;
- Кліпкова О. “Книга плачів” як засіб проти цинізму // Український інформаційний портал «Точка літературного кипіння». – К. – 2005. – 2 лют.;
- Сидор-Гібелинда О. Дивосвіт від Миколи Закусила // День. – 2006. - 30 лист.;
- Енциклопедія Сучасної України. - Т. 10. - К.: Інститут енциклопедичних досліджень Національної академії наук України. – К. – 2010. – С. 172;
- Яворський А. Ю. Поліська лексика в романах Миколи Закусила: архаїзми, запозичення / А. Ю. Яворський // Актуальні проблеми філології та перекладознавства : зб. наук. пр. / Хмельниц. нац. ун-т, Ф-т міжнар. відносин.– Хмельницький, 2015. – Вип. 8. – С. 142–145;
(Використано із книги-триптиху «Норинчанка і птах»)
Цитата
 |
«Ох, якби проникнуть у сю таємнощ, таїну Вселенної, взнать хоть кроху, що ж воно таке тама і тута незвідане, нерозгадане, непізнаване, до болю болюче. Дай розгадку йому, дай порадуватись хоч мить, ходь кліп сеї птички-мошечки, піднестися над сею таїнственістю, мироточеністю, миротвореністю… Е ні, не дає Творець відповіді, не хоче повідать істину в закапелки пам’яті, а затуманює, закривулює, заліснює і веде далі, у глибини непрочитані, непроторені, неозорені, у глуш, глухомань дрімучу, тягучу, аби заплутать, заблудить, загудить у сій тяглій пустелі, у лісі сього незборимого вселенського чуття, у йкому тілько гуснеш і тонеш, бачачи картини сонного, непробудного, святошного сну. І в сьому сні-обмані, омані явивого сьвіта твердієш і намагаєшся прощупать тілько себе – навіть ущипнеш! – і вжахнешся, що се ж ти, один-одньохенькі в усьому вимирі, обширі, а інчі – такі ж само путники – десь бовтаються, а він, сьвіт, їм податливий, а тобі ні, а, може, і їм ні й тобі ні – і ви тілько схрещуєтесь на кривих дорогах і розбігаєтесь, як небесні зорельоти, пускаючи за собою дим незгасної розлуки… О, жодна сила не стане Творцеві на перешкоді, якшо сей рух зачнеться в Його думці, їкшо час зародить сю думку, жодна потуга не стане на заваді так, аби і руху-духу сего не з’явилося для всеосяжних дивовижних форм. Чи може се зробить той рух-дух, йкий став самим собою у сотворенні з нічого – не припада й подумать більшого, а чи складнішого. Бо се є дуже просто: замисел Творця не розгадується ніколи.» |  |